А нам із тобою ні слова, ні дотику –
Збирати плоди у садах самоти,
І відстань для спокою, а близькість для докору,
Де я починаюсь зупиняєшся ти.
Бо відчай у тиші на горлі зав’язаний,
І спокій умовний, а безмовність в’язка,
Я нею з тобою як словом пов’язаний,
Як доторк пера з білизною листка.
Досяжність лишає нам право на слабкості,
На чіткість неясності, і смуток ниток
В яких нам з тобою вдалося в невчасності,
Ділити нещастя щасливий куток.
В холодних під’їздах притулку шукатиме,
Незнайдений час для незнайдених губ,
Мені бракуватиме, тебе бракуватиме,
Твоїх незбудованих мною споруд.
Холодної кухні, і теплого посуду
Твоїх ледь вловимих вагання частот,
Для нашого болю й загального осуду,
Шукати нових у зізнаннях пустот.
Якщо вже наш біль нас обох обирає,
І тиша лякає та не розділя,
Можливо межі що ввижалась немає,
Можливо цей страх це єдина межа.
А нам с тобой ни слова, ни прикосновения -
Собирать плоды в садах одиночества,
И расстояние для спокойствия, а близость для упрека,
Где я начинаюсь останавливаешься ты.
Потому отчаяние в тишине на горле завязан,
И покой условный, а безмолвие вязкая,
Я им с тобой как словом связан,
Как прикосновение пера с бельем листа.
Достижимость оставляет нам право на слабости,
На четкость неясности, и грусть нитей
В каких нам с тобой удалось в несвоевременности,
Делить несчастье счастливый угол.
В холодных подъездах убежища искать,
Не найден время для ненайденных губ,
Мне будет не хватать, тебя не хватит,
Твоих непостроенные мной сооружений.
Холодной кухне, и теплого посуды
Твоих едва уловимых колебания частот,
Для нашей боли и общего осуждения,
Искать новых в признаниях пустот.
Если наша боль нас обоих выбирает,
И тишина пугает и не в разделе,
Возможно пределы что мерещилась нет,
Возможно этот страх это единственная предел.
