Коли припиняться бої,
Останній постріл пролунає,
Вже мати сина виглядає.
Коли припиняться бої.
Ні повідомлень, ні дзвінків.
Мовчить старенький стільниковий,
В якому є один лиш номер
ні повідомлень, ні дзвінків.
Коли малого сина колихала,
Завітну мрію у душі плекала,
Хороше тільки щоб йому збулося
І краще сину ніж батькам жилося.
А зараз що зробити може мати?
Молити бога і ночей не спати,
З лиця спадати, виплакати очі
І вірити - він вернеться в дім отчий
Коли проллється рідна кров,
Як збита птаха, крикне мати,
Тієї ж миті буде знати,
Коли проллється рідна кров.
Вона стоїть біля вікна,
Вона з війни чекає сина,
І відає - він не загинув.
Вона стоїть біля вікна.
У всього є своя межа.
Усім по їх ділах воздасться.
В поневіряннях і в нещастях –
У всього є своя межа.
Коли закінчиться війна,
На небі сонце засміється.
Її не витримає серце,
Коли ж закінчиться війна
When the fighting stops,
The last shot sounds,
Already having a son looks.
When the fighting ceases.
No messages, no calls.
The old cellular is silent,
In which there is only one room
no messages, no calls.
When my toddler wobbled,
A cherished dream in my soul cherished,
It is only good that it comes to pass
And it is better to have a son than parents lived.
Now what can he do?
To pray to God and not to sleep at night,
From the face to fall, to wash his eyes
And to believe - he will return to his father's house
When native blood is shed,
Like a battered bird, the mother will shout,
At the same moment it will know
When blood is shed.
It stands by the window,
She's waiting for her son since the war,
And he knows - he did not die.
She stands by the window.
Everything has its limit.
All in their deeds will be rewarded.
In adversity and in misery -
Everything has its limit.
When the war is over,
In the sky the sun laughs.
Her heart will not stand her,
When the war is over
