На столі вкотре дві філіжанки кави,
Зараз в гості зайде коліжанка.
Дощ все сипле сльози лукаво,
Я сама тепер собі самозванка.
А моя коліжанка уже на порозі,
Золотить все до чого торкнеться.
Я ж збираю думки на підлозі,
І чекаю що ще розіб'ється.
А моя коліжанка - золотоволоса Осінь,
Яку я водночас і ненавиджу і люблю.
Я ховаю сльози у її жовтоволоссі,
В філіжанці свою душу втоплю.
Я ненавиджу осінь, що заходить без стуку,
Що завжди забирає окрилене щастя,
Перетворює почуття у сліпу пилюку,
Й ріже вкотре моє тремтяче зап'ястя.
Я люблю позолоту дерев і вбрання тротуарів,
Рідний плед і горнятко із чаєм на підвіконні,
Ніч, що викидає навкруг повний міх чарів
І теплі спогади про твої найтепліші долоні.
На столі вкотре дві філіжанки кави,
Знову я за столом і моя коліжанка.
Ви заходьте до нас, будьте ласкаві,
Може й ви зрозумієте, що я тут самозванка!
On the table again two cups of coffee,
Now a colleague will visit.
The rain is shedding tears slyly,
I am now an impostor to myself.
And my colleague is already on the doorstep,
Gild everything it touches.
I'm collecting thoughts on the floor,
And I'm waiting for something else to break.
And my colleague - golden-haired Autumn,
Which I both hate and love.
I hide the tears in her yellow hair,
I will drown my soul in a cup.
I hate autumn that comes without knocking,
That always takes away winged happiness,
Turns feelings into blind dust,
And cuts my trembling wrist again.
I love gilding trees and dressing sidewalks,
Native plaid and a cup of tea on the windowsill,
A night that throws around a bag full of magic
And warm memories of your warmest palms.
On the table again two cups of coffee,
I am at the table again and my colleague.
You come to us, please
Maybe you will understand that I am an impostor here!
