Поети часто вбивають себе,
Часом навмисне, часом мимоволі,
Сидить у них якесь своє дитя,
Зруйноване відлунням долі.
Поети часто вбивають себе,
Душевно, фізично чи емоційно,
Тебе колись це теж не мине,
А може уже й задавило.
Поети часто вбивають себе,
Нікому їх не зрозуміти,
Життя їх в шуканнях несе,
А потім нещадно хоче вбити.
Поети часто вбивають себе,
Емоції їх поглинають безжально,
Колись це напевно й до тебе прийде,
Якщо ти писатимеш так натхненно.
Поети часто вбивають себе,
Поети себе в голові закривають,
Подумай, чи смерть тебе омине,
Та чи твої думки тебе не поглинають.
На жаль, поети часто вбивають себе...
Poets often kill themselves,
Sometimes intentionally, sometimes involuntarily,
There is a child sitting in them,
Destroyed by the echo of fate.
Poets often kill themselves,
Mentally, physically or emotionally,
You won't miss it someday,
Or maybe it's already crushed.
Poets often kill themselves,
Nobody understands them,
Their life in search carries,
And then ruthlessly wants to kill.
Poets often kill themselves,
Emotions absorb them mercilessly,
Someday it will probably come to you,
If you write so inspired.
Poets often kill themselves,
Poets close themselves in their heads,
Think if death will pass you by,
But don't your thoughts absorb you.
Unfortunately, poets often kill themselves ...
