Так важко, що не передать словами.
Та і.. Навіщо? Усе одно нас не почують…
Я вже давно згубилася між сторінками
Свого життя… Якісь лихі його гаптують.
Я намагалася найближчим прокричати,
Про що болить та так щемить це серце.
Але, на жаль, не спромоглася розказати,
Як важко подолати мені біль цей.
Я наче бігла через кляті стіни,
І пробивала металеві бляхи.
Іноді я чула голос: «Стій-но!»
Але тікала знов і знов від краху.
І знову зустрічалися руїни,
Побиті шибки, склянки, тарілкѝ,
Я часто падала на збиті вже коліна,
І так один за одним йшли роки.
Та зараз не змінилося нічого.
Лише процес зазнав повільності стійкої…
Я «тішуся» з життя мого терпкого,
І омиваюся солоною рікою…
It's so hard not to put it into words.
And .. Why? They still won't hear us…
I got lost between the pages a long time ago
His life… Some misfortunes trample him.
I tried to shout at the nearest,
What hurts and so beats this heart.
But, unfortunately, failed to tell
How hard it is for me to overcome this pain.
It was as if I was running through cursed walls,
And punched metal plates.
Sometimes I heard a voice say, "Stop!"
But ran away again and again from the crash.
And again there were ruins,
Broken windows, glasses, plates,
I often fell to my knees,
And so one year after another.
But now nothing has changed.
Only the process has been slow льності
I'm "happy" with my tart life,
And I wash myself with a salt river…
