Текст песни Анастасия Слободянюк - Несвідомість моя. Безтяма.

І.
Несвідомість моя. Безтяма.
Срібні ночі, та золоті зірки,
Але сниться глибока яма,
В яку падаєш і не бачиш руки.

Туди кличуть. Тебе там чекають.
Кажуть, тепло. хоча й зима.
Вони очі твої торкають,
Закривають. Попереду - тьма.

ІІ.
Несміливо ступаєш у жар.
І вогонь підходить до пальців,
І так швидко німіє рука,
І сіпАється, мов у танці.

Голос точить вушні барабани,
А ти і не маєш тікать,
Твоє горло чарує сопрано,
Та не можеш нічого сказать.

ІІІ.
Далі йдеш, не боїшся нічого,
Очі топляться в синім тумані.
Страшно лиш від мовчання пустого,
Що веде в похотливу оману.

Липкі стіни, гаряче повітря,
Дим кругом, наче хтось горить,
Дика птиця висить на вістрі
І тихенько ниє,пищить.

ІV.
Мряка повна, нема ні просвІтку,
Страшні тіні блукають навколо,
Он когось посадили в клітку,
А он там хтось ступає кволо.

Навіть зараз тобі не страшно,
Ти так впевнено йдеш до цілі,
І вогонь в очах не гасне,
Хоч довкола лихі заметілі.

V.
Але далі... ти бачиш світло!
Тихо промінь крізь шибку рветься,
Щось маленьке там поруч сіло,
І вже скоро до тебе крадеться.

VI.
Те створіння з собою кличе,
А ти йдеш, бо нічого не страшно.
Живе сонце до тебе все ближче
Підпливає в "ночвах" поважно.

Хоч би хтось та щось пояснив,
Ти бідкАєшся, бо нічого не знаєш.
Твоє тіло твій дух полишив...
Спокій свій тепер ти шукаєш.

VII.
І в кінці своєї дороги
Ти зрозумієш нарешті:
Треба пройти всі тривоги,
Щоб потрапити в Рай нарешті.
Літо 2015 року.

И.
Бессознательное моя. Безтяма.
Серебряные ночи, и золотые звезды,
Но снится глубокая яма,
В какую падаешь и не видишь руки.

Туда зовут. Тебя там ждут.
Говорят, тепло. хотя и зима.
Они глаза твои трогают,
Закрывают. Впереди - тьма.

ИИ.
Робко ступаешь в жар.
И огонь подходит к пальцам,
И так быстро немеет рука,
И дергается, как в танце.

Голос точит ушные барабаны,
А ты и не имеешь бежать,
Твое горло очаровывает сопрано,
И не можешь ничего сказать.

ИИИ.
Далее идешь, не боишься ничего,
Глаза тонут в синем тумане.
Страшно только от молчания пустого,
Ведущий в похотливо заблуждение.

Липкие стены, горячий воздух,
Дым кругом, словно кто-то горит,
Дикая птица висит на острие
И тихонько ноет, пищит.

ИV.
Туман полная, нет ни просвета,
Страшные тени бродят вокруг,
Он кого-то посадили в клетку,
А вон там кто-то становится слабо.

Даже сейчас тебе не страшно,
Ты так уверенно идешь к цели,
И огонь в глазах не гаснет,
Хотя вокруг злые метели.

V.
Но дальше ... ты видишь свет!
Тихо луч сквозь стекло рвется,
Что-то маленькое там рядом с того,
И уже скоро к тебе крадется.

VI.
То создание с собой зовет,
А ты идешь, потому что ничего не страшно.
Живет солнце к тебе все ближе
Подплывает в "корыте" важно.

Хоть бы кто и что-то объяснил,
Ты горюешь оно не знаешь.
Твое тело твой дух оставил ...
Спокойствие свой теперь ты ищешь.

VII.
И в конце своего пути
Ты поймешь наконец:
Надо пройти все тревоги,
Чтобы попасть в Рай наконец.
Лето 2015 года.