У природи зайвих не буває.
Але якось у важкі часи
Оточили вовчу непокірну зграю
Хижі люди та голодні пси.
Влучно били скинуті рушниці -
І не стало вовчої сім’ї.
Вижила вовчиця - Матінка-вовчиця.
То дрімучий ліс захистив її.
А вовчат мисливці підібрали,
Сірих нерозумних малюків.
Добре годували, довго тренували -
І навчили убивать вовків.
І взяли їх якось полювати
В тишині незайманих дібров.
І на дикій стежці їм зустрілась мати,
Найрідніша кров. Найрідніша кров.
Закриваю очі, а мені не спиться,
І до ранку марю, знову марю я,
А засну - присниться Матінка-вовчиця,
Матінка-вовчиця, наче тінь моя...
У житті по-всякому буває.
Проминають і важкі часи.
Але несвобода вовка убиває,
Виживають пси. Виживають пси!
І живуть вони життям собачим,
Звикши до суворої руки.
А ночами плачуть,
Так невтішно плачуть,
Як брати вовки,
Як брати вовки!
Анатолій Матвійчук
У природы лишних не бывает.
Но как-то в трудные времена
Окружили волчью непокорную стаю
Хищные люди и голодные псы.
Метко били сброшенные ружья -
И не стало волчьей семьи.
Выжила волчица - Матушка-волчица.
То дремучий лес защитил ее.
А волчат охотники подобрали,
Серых неразумных детей.
Хорошо кормили, долго тренировали -
И научили убивать волков.
И приняли их как-то охотиться
В тишине нетронутых дубрав.
И в дикой тропе им встретилась мать,
Родной кровь. Родной кровь.
Закрываю глаза, а мне не спится,
И до утра брежу, снова брежу я,
А засну - приснится Матушка-волчица,
Матушка-волчица, как тень моя ...
В жизни по-всякому бывает.
Проминают и тяжелые времена.
Но несвобода волка убивает,
Выживают псы. Выживают псы!
И живут они жизнью собачьим,
Привыкнув к суровой руки.
А по ночам плачут,
Так безутешно плачут,
Как брать волки,
Как брать волки!
Анатолий Матвийчук
