Міріади салютів нервових клітин
Кровоносних судин вибухають і гаснуть.
Ти сама. Не своя. Зате він не один.
Цілуй свідка свого емоційного спазму.
Просто січень своїм шорстким язиком
Проникає в гаряче підшкір’я.
Привітай одинокість байдужим кивком
І чатуй у життя на задвір’ї.
Повні ванна та очі морської води.
Злущуй сіль своїх сліз із його підборіддя.
Ти сама. Не своя. І так буде завжди.
Ти нікому… нічого… не пізно…
Слова: Наталя Паламарчук
Мириады салютов нервных клеток
Кровеносные сосуды взорвали и погасируют.
Ты сам. Не его собственное. Но он не одинок.
Поцелуй свидетель его эмоционального спазма.
Только январь с его грубой языком
Проникает в горячее подкожное.
Приветствие солидности безразлично кивают
И общаться в жизни.
Полная ванна и глаза морской воды.
Оссируют соль их слез от подбородка.
Ты сам. Не его собственное. И так всегда будет.
Ты ничто ... Ничего ... не слишком поздно ...
Слова: Наталья Паламарчук
