Як часто я бачу вві сні украдені гори,
Котрі стережуть від мене прикордонні дозори.
Я там ніколи не був, хтозна, чи буду колись,
Та ще півстоліття тому мої батьки там жили.
Приспів:
Але там, на Лемківщині, наші місця святі.
Там, на Лемківщині, ще стоять наші хати.
Як ти, Лемківщино, живеш без нас на самоті?
Чи не зогнили, не поржавіли хрести
На могилах дідів?
Ми по світу розкидані, неначе жиди.
Хто дав право вершить нашу долю? –
наші "старші брати".
Гори повиті туманом – хто мені їх верне,
Я знаю – десь там, понад Сяном є ті,
що чекають мене...
Приспів:
Бо там, на Лемківщині...
І я знову ночами не сплю, мов сновида якийсь.
Я знаю – мій шлях туди не буде легкий.
Бо там, де кінчаються гори, – там щастя нема.
У нас різні закони, а навколо тюрма.
Приспів:
Але там, на Лемківщині...
Как часто я вижу во сне украденных гор,
Который будет стоять со мной границу.
Я никогда не был там, кто знает, или я когда -нибудь был,
И полвека назад мои родители жили там.
Припев:
Но там, в Лемкившчине, наши места святы.
Там, в Лемкившчине, все еще есть наши дома.
Как ты, Лемкившхьяна, живешь без нас один?
Не сгибался, не торопил кресты
На могилах бабушки и дедушки?
Мы разбросаны по всему миру, как будто евреи.
Кто дал право нанять нашу судьбу? -
Наши старшие братья.
Горы завернуты в туман - кто возвращает их мне,
Я знаю - где -то там, выше Сян, это,
Что меня ждет ...
Припев:
Потому что там, в Лемкившчине ...
И снова я не сплю ночью, как сон.
Я знаю - мой путь не будет легким.
Потому что, где заканчиваются горы, счастья нет.
У нас разные законы и вокруг тюрьмы.
Припев:
Но там, в Лемкившчине ...
