Вона не хотіла виходити заміж, він сильно пив;
Долю це замахало, вона сказала: „На раз, два, три –
Стрибаєте із вікна,а там як кому пощастить”.
І ось вони стоять на підвіконні. І під ними місто спить.
Вони купили разом квартиру і плюс собаку,
Вони хотіли мати дитину, яка би казала: „ Тату,
Давай не сварися з мамою і будемо жити просто,
Будемо ходити у кінотеатри і їсти пельмені з оцтом”.
Доля дає нам поезію, пиво і наш макдональдс.
Слави, кохання, щастя і грошей у неї обмаль.
Ти можеш життя прожити, граючись, ніби в кіно,
Але не помреш під музику, якшо ти не жан-поль бельмондо.
Смерть не зіграє тобі мелодію моріконе,
Для смерті усі однакові, для смерті – усі ми клони.
Доля нас розкине по світу, наче колоду карт –
У кожного своя доля, у кожного свій інфаркт.
І ось вони стрімко стрибають у прірву, взявшись за руки,
Вони хочуть померти, вони закохані, а любов – це муки.
І весь їхній політ до смерті – наче ранкова пробіжка.
Наше життя коротке й сліпуче, як кокаїнова доріжка.
Она не хотела выходить замуж, он сильно пил;
Судьбу это замахала, она сказала: «На раз, два, три -
Прыгаете из окна, а там как кому повезет ".
И вот они стоят на подоконнике. И под ними город спит.
Они купили вместе квартиру и плюс собаку,
Они хотели иметь ребенка, который бы говорила: "Папа,
Давай не ругайся с мамой и жить просто,
Будем ходить в кинотеатры и есть пельмени с уксусом ».
Судьба дает нам поэзию, пиво и наш макдональдс.
Славы, любви, счастья и денег у нее мало.
Ты можешь жизнь прожить, играя, будто в кино,
Но не умрешь под музыку, ежели ты не Жан-Поль Бельмондо.
Смерть не сыграет тебе мелодию Морриконе,
Для смерти все одинаковые, для смерти - все мы клоны.
Судьба нас раскинет по миру, как колоду карт -
У каждого своя судьба, у каждого свой инфаркт.
И вот они стремительно прыгают в пропасть, взявшись за руки,
Они хотят умереть, они влюблены, а любовь - это муки.
И все их полет к смерти - как утренняя пробежка.
Наша жизнь коротка и ослепительно, как кокаиновая дорожка.
