ніч хапала його за серце, як тільки могла,
пронизувала, як гострі стріли на полі бою.
він був один, десь була його одна.
ніч дихала в ньому тихо. дім - як біля прибою.
він міг би кущ жасмину під її вікном посадити,
казати слова, від яких би було як вдома.
він умів лиш для когось щастя тепле творити -
лиш місто спало, а в кімнаті як завжди нікого.
/Анна Чатич/
Ночь схватила его за сердце, как только могла,
Она пронзила, как острые стрелы на поле битвы.
Он был один, был один.
Ночь в ней тихо дышала. Дом похож на прибой.
У него может быть жасмин куст под ее окном, чтобы посадить,
Сказать слова, которые были бы дома.
Он смог только сделать счастье теплым для создания -
Только город спал, и в комнате никого никому.
/Анна Чатач/
