Хоч сенсу в цьому небагато,
Й ридати більш нема за чим.
І згасло вже давно багаття,
І не шукаєм більш причин.
Та все ж продовжуємо гнити, тихо,
Придушуючи злістний крик.
І проклинаємо про себе лихо,
Зціпивши зуби давим рик.
І алкоголь, і нікотин вживаєм,
Щоби забутися хоча б на мить,
Та все одно в душі - страждаєм,
І в сердці знову щось скрипить.
А опинившись в тиші, закричим,
Да так, щоб не почув ніхто.
Звільняєшь почуття, коли один,
І Друзів вплутати не варто.
Твій світ зачинен для усіх,
І абонент не може прийняти дзвінок,
Вже не існує більш утіх,
І обезцінився златий дарунок.
А сльози висохли, давним давно,
Ті чисті, щирі, чесні сльози.
Ридання нині - фальш, багно...
Зів'яли і осипалися рози.
Хотя смысла в этом немного,
И рыдать более не за чем.
И погас уже давно костра,
И не ищем более причинам.
И все же продолжаем гнить, тихо,
Подавляя злистний крик.
И проклинаем о себе беду,
Стиснув зубы давим рык.
И алкоголь, и никотин употребляем,
Чтобы забыться хотя бы на мгновение,
Но все равно в душе - страдает,
И в сердце снова что-то скрипит.
А оказавшись в тишине, закричит,
Да так, чтобы не услышал никто.
Звильняешь чувство, когда один,
И Друзей впутать не стоит.
Твой мир закрыт для всех,
И абонент не может принять звонок,
Уже не существует более утех,
И обезцинився злата подарок.
А слезы высохли, давным давно,
Те чистые, искренние, честные слезы.
Рыдания ныне - фальшь, грязь ...
Завяли и осыпались розы.
