Це було навесні,
Коли сад розквітав
І пісні голосні соловейко співав.
І здавалось, мені, -
Хоч бували ми разом немало, -
Ти тоді і сама ще не знала,
Чи люблю, я, чи ні.
Зустрічі, ніжні вiтання,
Юності радісний час!
Щастям безмежним осяяло нас
Вірне, гаряче кохання.
Про ту правду ясну
Ти у серця спитай:
Воно любить весну,
Любить рідний наш край
І дівчину одну,
Бо милішої в світі немає.
Це ж про неї воно вже співає
Тиху пісню свою.
Гасли зорі-вогні,
Темна нічка була,
Ти в знак дружби
Мені свою руку дала.
І розвиднілось знов
Почуття того словом
Не зміриш
Як же гарно,
Що в дружбу ти віриш,
Віриш в нашу любов
Это было весной,
Когда сад расцветал
И песни громкие соловей пел.
И казалось, мне, -
Хотя бывали мы вместе немало, -
Ты тогда и сама еще не знала,
Люблю, я или нет.
Встречи, нежные приветствия,
Юности радостное время!
Счастьем безграничным осенило нас
Верно, горячее любви.
О ту правду ясную
Ты в сердца спроси:
Он любит весну,
Любит родной наш край
И девушку одну,
Потому милее в мире нет.
Это же о ней оно уже поет
Тихую песню свою.
Гасли звезды-огни,
Темная ночка была,
Ты в знак дружбы
Мне свою руку дала.
И рассвело вновь
Чувство того словом
НЕ по мерам
Как же хорошо,
Что в дружбе ты веришь,
Веришь в нашу любовь
