Ці наскрізь гнилі люди.
Я не хочу бачити їх.
І очі ті не забути,
Що в душі народжують крик.
Я не хочу більше терпіти
Їхні погляди злі, навісні.
Я боюся, боюся я жити –
Дотягнути хоча б до весни.
Я зміню, обіцяю, зміню я
Це жахливе життя і світ.
Кривдників своїх намалюю
У барвах нових для них.
Я стулю назавжди повіки,
Щоб не бачити їхній сміх.
Не чіпали щоб душі-каліки,
Я закриюсь навіки для всіх.
Я нізащо себе не залишу.
Не піду до рук ворогів –
Лише промовлю в тишу:
«Врятуватись кожен хотів».
Я не злитимусь, ні, ніколи –
Лише тиша. Мовчанка. Мир.
Я високі зведу частоколи
Навкруг думок бунтівливих моїх.
Я відкриюсь, колись не змовчу,
Говорити примушу я
Про натуру жорстоку, вовчу,
Про навколишнє справжнє життя.
От тоді я буду сміятись
І крізь сльози співати пісні.
Без надії таки сподіватись.
Буду жити! Геть думи сумні!
These thoroughly rotten people.
I do not want to see them.
And those eyes not forget
What birth cry of the soul.
I do not want to suffer
Their views are evil, cladding.
I am afraid I am afraid to live -
Hold out at least until spring.
I'll change, I promise I'll change
This is a terrible life and the world.
Draw their abuser
In New Colors for them.
I chair forever ever,
To see their laughter.
Not to touch the soul, crippled,
I zakryyus forever for all.
I would never myself will not leave.
I will not go into the hands of enemies -
Only pronounce in silence:
"Everyone wanted to escape."
I zlytymus, no, never -
Only silence. Silence. Peace.
I will bring a high fence
Around my rebellious thoughts.
I vidkryyus, ever zmovchu,
I speak prymushu
On the brutal nature, wolf,
About the real life.
That's when I laugh
And tears sing songs.
Without hope still hope.
I live! Down with sad thoughts!
