Текст песни Карл Саган - Бліда блакитна цятка

Погляньте ще раз на цю цятку. Це тут. Це наш дім. Це ми. Всі, кого ви любите, всі, кого ви знаєте, всі, про кого ви коли-небудь чули, всі люди, що коли-небудь існували, прожили свої життя на ній. Безліч наших насолод і страждань, тисячі самовпевнених релігій, ідеологій та економічних доктрин, кожен мисливець і збирач, кожен герой і боягуз, кожен творець і руйнівник цивілізацій, кожен король і селянин, кожна закохана пара, кожна мати і кожен батько, кожна здібна дитина, винахідник і мандрівник, кожен викладач етики, кожен брехливий політик, кожна «суперзірка», кожен «найбільший лідер», кожен святий і грішник в історії нашого виду жили тут — на порошинці, підвішеній в сонячному промінні. Земля — дуже маленька сцена на безмежній космічній арені. Подумайте про річки крові, пролитих усіма цими генералами і імператорами, щоб, в променях слави і тріумфу, вони могли стати короткочасними господарями частини піщинки. Подумайте про нескінченні жорстокості, що здійснюються мешканцями одного куточка цієї цятки стосовно мешканців іншого куточка, що лиш ледь-ледь відрізняються від них. Подумайте про те, наскільки часті між ними розбіжності, про те, як жадають вони вбивати один одного, про те, наскільки гаряча їх ненависть. Наша поза, наша уявна значимість, ілюзія про наш привілейований статус у всесвіті — всі вони пасують перед цією точкою блідого світла. Наша планета — лише самотня порошинка в навколишній космічній темряві. У цій грандіозній порожнечі немає ані натяку на те, що хтось прийде нам на допомогу, щоб врятувати нас від нашого ж невігластва. Земля — поки що єдиний відомий світ, що може підтримувати життя. Нам більше нікуди піти — принаймні, в найближчому майбутньому. Побувати — так. Колонізувати — ще ні. Подобається вам це чи ні, але Земля — це зараз наш дім. Кажуть, астрономія прищеплює скромність і зміцнює характер. Напевно, немає кращої демонстрації дурного людського зазнайства, ніж ця відсторонена картина нашого крихітного світу. Мені здається, вона підкреслює нашу відповідальність, наш обов'язок бути добрішими один з одним, берегти і плекати цю блідо-блакитну цятку — наш єдиний дім.

Take another look at this dot. It's here. This is our home. This is us. Everyone you love, everyone you know, everyone you've ever heard of, all the people who ever existed, lived their lives on it. Many of our pleasures and sufferings, thousands of self-confident religions, ideologies and economic doctrines, every hunter and gatherer, every hero and coward, every creator and destroyer of civilizations, every king and peasant, every couple in love, every mother and every father, every able child, inventor and traveler, every teacher of ethics, every lying politician, every "superstar", every "greatest leader", every saint and sinner in the history of our species lived here - on a speck suspended in the sun. Earth is a very small stage in the boundless space arena. Think of the rivers of blood shed by all these generals and emperors, so that, in the rays of glory and triumph, they may become short-term masters of the sand. Think of the endless atrocities perpetrated by the inhabitants of one corner of this spot against the inhabitants of another corner, who are only slightly different from them. Think about how frequent their differences are, how eager they are to kill each other, how hot their hatred is. Our posture, our imaginary significance, the illusion of our privileged status in the universe - they all fit in front of this point of pale light. Our planet is just a lone speck in the surrounding cosmic darkness. In this great emptiness there is not a hint that someone will come to our aid to save us from our own ignorance. The earth is still the only known world that can sustain life. We have nowhere else to go - at least in the near future. To visit - yes. To colonize - not yet. Like it or not, the Earth is now our home. Astronomy is said to instill modesty and strengthen character. There is probably no better demonstration of stupid human arrogance than this remote picture of our tiny world. It seems to me that it emphasizes our responsibility, our duty to be kinder to each other, to cherish and nurture this pale blue spot - our only home.