Коли помираєш, слід завжди пам'ятати про
те, що, звісно, перемагає завжди добро,
але це не одразу помітно;
що дерева срібні і ріки солодкі хоч десь та є,
і що тільки те, що ти віддав, назавжди твоє,
навіть якщо це — усе в тобі світло;
що любити не боляче і не страшно навіть тоді,
коли від любові тебе охоплює страх і біль,
що його і не побороти.
І у жодному разі не слід уявляти, як
будуть після тебе інші жити чи помирати, так
і не взнавши, хто ти.
Тож коли, очікувано чи ні, настає та мить
в місті, де очевидно забагато всього горить,
у країні, котра забагато від тебе хоче —
краще швидко перелічити імена дорогих і тих,
хто з любов'ю обережно йтиме тепер по шляхах твоїх,
і не закривати очі.
Вічна пам'ять — тонке проміння, що пливе через всі часи,
дорогоцінний дзвін у повітрі, голубі голоси,
відблиски золоті у чужих зіницях.
Коли помираєш — слід проспівати собі мерщій:
перетікає життя в життя як моря в дощі,
і тому воно не скінчиться.
Kateryna Babkina
When you die, you should always remember
that, of course, good always wins,
but this is not immediately noticeable;
that the trees are silver and the rivers are sweet at least somewhere,
and that only what you have given is yours forever,
even if it is all light in you;
that love is not painful and not scary even then,
when fear and pain overwhelm you with love,
that it can not be overcome.
And by no means should you imagine how
others will live or die after you, yes
and not knowing who you are.
So when, expected or not, that moment comes
in a city where obviously too much is burning,
in a country that wants too much from you -
it is better to quickly list the names of dear and those
who will lovingly walk in your ways now,
and do not close your eyes.
Eternal memory is a subtle ray that floats through all times,
precious bell in the air, blue voices,
reflections of gold in other people's pupils.
When you die - you should sing to yourself dead:
flows life into life like the sea in the rain,
and therefore it will not end.
Kateryna Babkina
