Ми народжені в стінах зі шлаку й бетону,
Де ховається тиша у вікнах забитих.
Не летять журавлі, та літають ворони,
Доїдаючи з голоду голуба миру.
Уникаючи подиху невиліковних,
Ми стаємо своїми серед тисячі винних.
А під стінами ходять зграї голодних,
Все чекаючи: винесуть чи ми вийдем.
Приспів:
Іскри холодних вогнів,
Ми падаєм поки живі.
Впадем росою на сніг.
Ми сильні, ми вільні,
Людиноподібні, живі.
Ми пишаємось тілом, залежаним тілом,
Ми шукаємо квіти в занедбанім полі,
Наче в сірій пустелі, чекаємо зливи,
Сліпо давлячись хлібом в пошуках солі.
А над нами загралося небо вогнями
Поки землю гасили ми несамовито,
Де ґвалтованих нас ночами і днями,
Наче борошно, кидають через сито.
Приспів.
We were born in slag and concrete walls,
Where silence is hidden in the windows of the dead.
Cranes do not fly, but crows fly,
Eating the dove of peace from hunger.
Avoiding the breath of the incurable,
We become our own among thousands of culprits.
And under the walls go the flocks of the hungry,
All waiting: they will endure or we will leave.
Refrain:
Sparks of cold lights,
We fall while alive.
We will fall with dew on the snow.
We are strong, we are free,
Humanoid, alive.
We are proud of a body dependent on a body,
We are looking for flowers in an abandoned field,
As if in a gray desert, waiting for the downpour,
Blindly squeezing bread in search of salt.
And above us the sky lit up with lights
While we extinguished the earth wildly,
Where raped us night and day,
Like flour, thrown through a sieve.
Refrain.
