Язик твій ворог, коли говорить
Але і не друг тоді, коли мовчить
Примітивні рамки, комплекси і сором
Паралізують мову, коли душа кричить
І ходять люди по паралельним вулицям
Збираючи у горлі сльози у комок
Чекають поки система перегрузиться
І зліпить фразу із хаосу думок
Ну всьо, пока. Добраніч.
А може залишайся в мене на ніч
До ранку нема шансів вийти заміж
А завтра може ти мені не скажеш: "Ну всьо, пока"
"Ну всьо, пока…"
"Ну всьо, пока…"
"Всьо, пока."
Рік за роком сковані канонами
Ми губимо ключі від правильних дверей
І зависливо косим своїм оком
На тих шо можуть вимовити це
Ну всьо, пока. Добраніч. А може залишайся в мене на ніч
До ранку нема шансів вийти заміж
А завтра може ти мені не скажеш: "Ну всьо, пока. Добраніч."
А може залишайся в мене на ніч
До ранку нема шансів вийти заміж
The tongue is your enemy when it speaks
But not a friend when he is silent
Primitive frameworks, complexes and shame
They paralyze the tongue when the soul cries out
And people walk on parallel streets
Gathering tears in his throat in a lump
Wait until the system reboots
And blinds the phrase from the chaos of thoughts
Well, that's all for now. Good night.
Or maybe stay with me for the night
There is no chance to get married until the morning
And tomorrow maybe you won't tell me: "Well, all for now"
"Well, all while…"
"Well, all while…"
"Everything for now."
Year after year they are bound by canons
We lose the keys to the right door
And hoarsely squinting his eye
On those who can say it
Well, that's all for now. Good night. Or maybe stay with me for the night
There is no chance to get married until the morning
And tomorrow you may not tell me: "Well, all for now. Good night."
Or maybe stay with me for the night
There is no chance to get married until the morning
