Ти всім помагаєш:
Яке в мене горе,
Ти, може, вгадаєш?
Як очі заплющу,
Бабусю рідненька,
Де візьметься зразу
Козак молоденький.
Жартує, пустує
Всю нічку зі мною;
То голову схилить,
Обійме рукою.
І шепче на вушко:
«Ганнусю, Ганнусю!» —
І так мені гарно,
Бабусю, бабусю.
А там у садочку
Співа соловейко —
То так стане тяжко
Моєму серденьку.
Бабусю, дай зілля
Та ще й проти ночі,
То, може, забуду
За ті карі очі».
«Ні, доню, голубко,
Цього не злічити:
Настало те врем'я,
Що треба любити»
Ты всем помогаешь :
Какое у меня горе ,
Ты , может , угадаешь ?
Как глаза закрою ,
Бабушка родная,
Где возьмется сразу
Казак молоденький .
Шутит , пустует
Всю ночку со мной ;
То голову склонит ,
Займет рукой.
И шепчет на ушко:
« Аннушка , Аннушка » -
И так мне хорошо ,
Бабушка , бабушка.
А там в саду
Поет соловей -
Это так станет тяжело
Моему сердечке .
Бабушка, дай зелье
Да еще и на ночь ,
Так, может, забуду
За те карие глаза ».
«Нет, доченька, милая ,
Этого не счесть :
Наступило то врем'я ,
Что надо любить »
