"Будда сидів на високій могилі,
Будда споглядав будяків цвітіння.
Навколо степи і баби похилі,
й країна – спорожнена тиха катівня.
Старий адвентист між мандрованих дяків
або ж дяків, хоч яка в тім різниця?
Чумацькі шляхи, жебраки, повні дяки,
що спустять твої мідяки по пивницях.
Будда відпустив оселедця по плечі,
читав бароккові євангельські мантри,
водив за собою зграї малечі,
в корчмі заливаючи про власні мандри.
Хоробрий Будда зупиняв ординців,
лякаючи пеклом, обіцяючи карму,
і знову з бабами сидів наодинці,
дивився на степ, мов на згублену карту.
Похилий Будда забирався в дзвіниці,
дивився на степ і молився на сонце –
великий і грішний, чистий і ниций,
забувши тенденції, відкинувши соціум.
Померлий Будда лежав на могилі,
розгублено навстіж розкинувши руці.
І баби, мов коні, під спекою в милі
іржали до сонця в журбі та розпуці."
"The Buddha was sitting on a high grave,
Buddha contemplated flowering thistles.
Around the steppes and sloping women,
and the country is an empty silent torture chamber.
An old Adventist among traveling deacons
or thank you, at least what's the difference?
Milky ways, beggars, full of thanks,
that will drop your coppers in the cellars.
The Buddha let go of the herring on his shoulder,
read baroque gospel mantras,
led a pack of little ones,
in an inn pouring about their own travels.
The brave Buddha stopped the Horde,
frightening with hell, promising karma,
and again sat alone with the women,
he looked at the steppe as if at a lost map.
The inclined Buddha climbed the bell tower,
looked at the steppe and prayed to the sun -
great and sinful, pure and lowly,
forgetting trends, rejecting society.
The dead Buddha lay on the grave,
confused with his arms outstretched.
And women, like horses, in the heat of the mile
they roared at the sun in sorrow and rage. "
