Ти знаєш? Оживають рани.
І часу не підвладно все.
І дім пустий. У нім лиш крани
Напишуть музику есе.
Біжить вода. Ущент руйнує двері.
А ти один. У пастці стін.
Кричав. Але тепер на «террі».
Холодний. Зболений. Та Сплін
Лунає. У вухах. У скроні.
В клітинах мозку. У душі.
В кубах бетону тихий стогін:
«Віддай себе…Віддай мені!»
Ти – божевільний. Тихо тонеш.
Вода поглинула життя.
Про порятунок Бога молиш:
«Невже немає вороття?»
Та ти – ніхто. Ти – невідомий.
А психіку поглинув транс.
Вбере твій крик і тихий стогін
Давно утрачений Романс.
Ты знаешь? Оживают раны.
И время не подвластно все.
И дом пустой . В нем лишь краны
Напишут музыку эссе.
Бежит вода. Полностью разрушает двери .
А ты один. В ловушке стен.
Кричал. Но теперь на « терри ».
Холодный . Полный боли . и Сплин
Раздается . В ушах. В виски.
В клетках мозга. В душе .
В кубах бетона тихий стон :
«Отдай себя ... Отдай мне ! »
Ты сумасшедший. Тихо тонешь .
Вода поглотила жизни.
О спасении Бога молишь :
« Неужели нет возврата ? »
И ты - никто. Ты - неизвестно.
А психику поглотил транс.
Впитает твой крик и тихий стон
Давно утрачен Романс .
