Говорила мати у літа далекі,
Що мене на крилах принесли лелеки.
Не сказала сину в золотий свят-вечір,
Що вони лишили й доленьку лелечу.
А як чула клекіт, завмирала в полі:
Принесіть, лелеки, нелелечу долю,
Принесіть, лелеки, нелелечу долю.
Плинуть хмари сині, сині хмари й сірі,
Жаль мені, що нині я в лелек не вірю.
А як заклекочуть - лину в небо чисте,
Повернутись хочу у своє дитинство.
Поклонитись полю на чотири боки
За лелечу долю й пережиті роки,
За лелечу долю й пережиті роки.
My mother said in the distant summer,
That storks brought me on their wings.
Didn't tell her son on a golden holiday night,
That they left a little stork.
And when she heard the cry, she froze in the field:
Bring, storks, the stork's fate,
Bring, storks, non-stork fate.
Blue clouds, blue clouds and gray,
I'm sorry that now I don't believe in storks.
And as they rattle - the rope in the clear sky,
I want to return to my childhood.
Bow to the field on four sides
For the stork's fate and the years lived,
For the stork's fate and the years he has lived.
