Текст песни Марцеліна Дічева - Восени

Знаєш, я не люблю осінніх
ранків.
З холодним,першим подихом,
встаючи,
із поспіхом збиратися,ковтаючи гарячу
каву.
Обпікаючи середину,щоб хоча б трішечки
зігрітися.
Вдягаючи пальто і теплий в'язаний
шарф,
спішити по своїх щоденних
справах.
В метушні вітатись із чужими
людьми,
шукати нові вулиці,рахувати сірі
поверхи.
Восени,коли настрій зупиняється на позначці
"нуль",
ти стаєш інертним, рівень сангвініка по похилій прямує
вниз.
Змінюєш свої треки в плейлисті, бажаючи підібрати щось під
себе,
те, що буде гріти душу весь
день.
Що остогидне вже до першої зупинки
маршрутки,
те що співатимеш в уяві до останньої свідомої
думки.
Інколи,це настільки божевільно вслухатись в
текст
з параноєю:"знову про мене..." або "викапана я" .
Тоді ти не чуєш всієї чарівності
музики
і не вловлюєш й частини пісні, бо твій
розум
застрягає на одній схожій лінійці і осягнути все
інше для тебе поза межами
реальності.
Чомусь така депресія лише
восени,
коли без зупину лиють шквальні
дощі,
коли брудом стікають нові
черевики,
наче й душа.Твоя душа, чому вона настільки заплямована
восени?
Вона не лише віддає,але й всмоктує,наче
печінка
всю жовч,негаразди, й гіркі образи,без функції
"фільтратора"
Лізе в кожну суперечку,доказує свою
доречність,
не помічаючи свого суперника,
який так гарно пасує до її нестерпного
характеру.
Осінь має очі-хамелеони,в них відбивається
райдуга:
темно-багряний колір кленового
листя,
золотий відблиск сонця і теплий відтінок чаю
Каркаде,
а також гірчичний та зимний колір
багнюки ,
криштально-синій колір
зливи і докору.
Восени ламаються мрії,згоряють крихкі
мости.
Восени ми плануємо помсту,руйнуємо долі, робимо кроки
в прірву.
Восени, вже давно не рятують фільми,плед і гарячий чай з
медом.
Восени...ми корчимо сильних,недоступних й
незламних.
Пігментуємось в хитро-рижий, як руда
лисиця,
нишпоримо в своїй норі,залягаєм
на дно,
чекаємо на кращі часи,
малюємо чисті, білі
листи.
А влітку, щоночі, мрієм про щось дивовижне,
в яскравих,гарячих відтінках,про
листопад,
про палюче кохання і непорушну вірність,
яка тріщить по швах при першому ж північному
вітрі.
Не вірте в осінню казку. Це все лише красива маска
Зазирайте по-менше вглиб.

#Марцеліна#Дічева

Знаешь, я не люблю осенних
утренников.
С холодным, первым дыханием,
вставая,
в спешке собираться, глотая горячую
кофе.
Обжигая середину, чтобы хотя бы немного
согреться.
Надевая пальто и теплый вязаный
шарф,
спешить по своим ежедневных
делах.
В суматохе здороваться с чужими
людьми,
искать новые улицы, считать серые
этажа.
Осенью, когда настроение останавливается на отметке
"Ноль",
ты становишься инертным, уровень сангвиника по наклонной следует
вниз.
Меняешь свои треки в плейлисте, желая подобрать что-то под
себя,
то, что будет греть душу все
день.
Что опротивеет уже до первой остановки
маршрутки,
то петь в воображении до последней сознательной
мысли.
Иногда, это настолько безумно вслушаться в
текст
с паранойей: "опять обо мне ..." или "вылитая я».
Тогда ты не слышишь всей прелести
музыки
и не улавливаешь и части песни, потому что твой
ум
застревает на одной похожей линейке и постичь все
другое для тебя вне
реальности.
Почему такая депрессия только
осенью,
когда без остановки льют шквальные
дожди,
когда грязью стекают новые
ботинки,
как и душа.Твоя душа, почему она настолько запятнана
осенью?
Она не только отдает, но и впитывает, как
печень
всю желчь, проблемы, и горькие обиды, без функции
"Фильтратора"
Лезет в каждую спор, доказывает свою
уместность,
не замечая своего соперника,
который так хорошо подходит к ее невыносимой
характера.
Осень имеет глаза-хамелеоны, в них отражается
радуга:
темно-багровый цвет кленового
листья,
золотой отблеск солнца и теплый оттенок чая
каркаде,
а также горчичный и зимний цвет
грязи,
кристально-синий цвет
ливни и упрека.
Осенью ломаются мечты, сгорают хрупкие
мосты.
Осенью мы планируем месть, разрушаем судьбы, делаем шаги
в пропасть.
Осенью, уже давно не спасают фильмы, плед и горячий чай с
медом.
Осенью ... мы коряг сильных, недоступных для
несокрушимых.
Пигментуемось в хитро-рыжий, как рыжая
лиса,
рыщем в своей норе, залегают
на дно,
ждем лучших времен,
рисуем чистые, белые
письма.
А летом, каждую ночь, мрием о чем-то удивительное,
в ярких, горячих оттенках, о
ноябрь,
о палящее любви и незыблемую верность,
которая трещит по швам при первом же северо
ветру.
Не верьте в осеннюю сказку. Это все лишь красивая маска
Заглядывайте по-меньше вглубь.

# Марцелина # Дичева