Знову в руськім царстві пиятика,
навіть голуби на храмах сизі,
брате Каїн, ця сльоза велика
на твоїй неголеній мармизі,
що вона таке й куди тікає,
перепив чи перетовк задуже
і дрижиш мов Каїн, брате Каїн,
мій рудобородий п’яний друже.
Мій косоворотий темний роте,
в Бога просиш різки наче ласки,
знов на стайнях батогом пороти
від Москви до самих до Аляски.
Прагнеш, аж кожух під ноги кинеш,
топчеш як топтав чужу князівну,
рвеш каптан, бо ніби й справді гинеш
у безкраю ніч ведмежу й зимну.
Плачеш і дзвениш немов сокира,
що з небес упала у Недеї,
рвеш сорочку та під нею шкіра
здерта з мене десь на Єнісеї.
Братні руки до розправи скорі
для обіймів п’яних розпросториш,
відпусти мене на ясні зорі,
я вже вічний, ти мені не сторож.
Снова в руским царстве пьянка,
даже голуби на храмах сизые,
брат Каин, эта слеза большая
на твоей небритой хлебало,
что она такое и куда уходит,
перепил или перетолок задуже
и дрожит как Каин, брат Каин,
мой рыжебородый пьяный друг.
Мой косоворотий темный роте,
в Бога просишь резки как ласки,
снова на конюшнях кнутом пороть
от Москвы до самых до Аляски.
Хочешь, вплоть кожух под ноги бросишь,
топчешь как топтал чужую княжну,
рвешь кафтан, так будто действительно гибнешь
в бесконечную ночь медвежью и холодную.
Плачешь и звенит словно топор,
с небес упала в Нед,
рвешь рубашку и под ней кожа
содрана с меня где-то на Енисее.
Братские руки к расправе скорые
для объятий пьяных распространит,
отпусти меня на ясные звезды,
я уже вечный, ты мне не сторож.
