ПАСТУХ ПУСТАЙ
а за морем першим гамерика з плюшу
а за морем другим гамерика з терну
щоб не так гостро цілили в душу
одягни їй дурня броню панцерну
а на дні гамерик золоті схрони
а ти й на різдво ходиш у дірявій куцій
реп'яхами латаний пастуший бароне
драпаєшся одвіку на стовп екзекуцій
кози повмирали пішли за обрій
пусткою пустою віє від стада
коби впав із неба діамантик добрий
шоб не так люто судила громада
бо за морем першим гамерика з меду
а за морем другим гамерика з воску
виглядаєш із неба бодай комету
і болить світло в темницях мозку
так йому тісно між отих гамерик
бо хоч кам'яний берег але він твій берег
і росте з нього мов покруч хвора черешня
рана твоя прийдешня
луна вчорашня
в'язко мені казко
гнітко мені квітко
мілко мені гілко
гірко мені зірко
марно мені сарно
хлипко мені рибко
хрипко мені скрипко
сухо мені суко
Того чоловіка звали Михайло Пустай (з наголосом на «у», хоч у моєму вірші він з наголосом на «а»). Він був лемко, жив десь у теперішній Східній Словаччині і вважався таким собі сільським недоумком. Нічого кращого і гіднішого за пастухування громада не могла для нього вигадати. Пастуша справа з усіх найпростіша, головне, щоб міг порахувати поголів'я. Ніколи й ні за що ми не дізнались би про існування Пустая, якби видатний етнограф Володимир Гнатюк не записав з його вуст кілька надзвичайно красивих казок. Я відшукав їх у прекрасно виданому томі «Українські народні казки Східної Словаччини». Його у свою чергу я знайшов у бібліотеці наших празьких родичів. Цей казковий том відкривався казкою «Баронський син в Америци», вона багатьма своїми мотивами нагадувала «Подорожі Сіндбада» чи, скажімо, «Одіссею» і в ній було описано повно фантастичних пригод. Це була одна з тих казок, які «сільський недоумок» (а насправді поет і фантазер) Михайло Пустай розповів Гнатюкові.
У Гнатюкових примітках можна прочитати і про пізніше нещастя, яке спіткало Пустая: з якоїсь причини в його стаді почали вмирати кози, в усьому звинуватили, звичайно ж, його, тож він змушений був ще й повертати власникам тих кіз борги, а оскільки ніяких грошей ніколи не посідав, то борги повертав роботою. Так він і жив – назовні видавався дурнем і невдахою, а в душі був казкарем і вигадником.
Усе написане вище можна враховувати, а можна і цілком ігнорувати, слухаючи пісню «Мертвого півня».
Юрій Андрухович
THE SHEPHERD IS EMPTY
and overseas the first plush Homeric
and overseas the second Homeric of thorns
not to aim so sharply at the soul
put on her stupid armor
and at the bottom of the Homeric gold vaults
and you go to the leaky hut for Christmas
burdock patched shepherd baron
you have been scratching at the pillar of executions since time immemorial
goats died went beyond the horizon
empty wasteland blows from the herd
if a good diamond fell from the sky
Shob was not so fiercely judged by the community
for beyond the sea the first Homeric of honey
and overseas the second Homeric of wax
you look like a comet from the sky
and the light in the dungeons of the brain hurts
so close to him between those Homerics
for though the rocky shore is thy shore
and from it grows like a sick cherry
your wound is coming
the moon of yesterday
viscous to me a fairy tale
depressed me flower
shallow me a branch
bitter to me star
I'm useless deer
flimsy fish to me
hoarse to me violin
dry me bitch
That man's name was Mykhailo Pustai (with an emphasis on "y", although in my poem he was with an emphasis on "a"). He was Lemko, lived somewhere in what is now Eastern Slovakia and was considered a kind of rural idiot. The community could not invent anything better and more worthy for him than shepherding. The shepherd's business is the simplest of all, the main thing is to be able to count the livestock. We would never have known about the existence of Pustaya if the outstanding ethnographer Volodymyr Hnatyuk had not recorded some extremely beautiful fairy tales from his lips. I found them in the beautifully published volume "Ukrainian Folk Tales of Eastern Slovakia". I, in turn, found it in the library of our Prague relatives. This fairy-tale volume opened with the fairy tale "The Baron's Son in America", which in many ways resembled "Travels of Sinbad" or, say, "Odyssey" and it was full of fantastic adventures. It was one of those fairy tales that the "village idiot" (and in fact the poet and dreamer) Mikhail Pustai told Hnatiuk.
In Hnatyuk's notes you can read about the later misfortune that befell the Empty: for some reason goats began to die in his herd, he was blamed for everything, of course, so he was forced to return debts to the owners of those goats, and since no money ever did not sit, then returned the debts with work. That's how he lived - outwardly he seemed a fool and a loser, and in his heart he was a storyteller and inventor.
All of the above can be taken into account, or you can completely ignore, listening to the song "Dead Rooster".
Yuriy Andrukhovych
