Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!
А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
в туманностях душі чи, може, Андромеди —
я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
приходжу до живих, і згадую про мертвих.
Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутніть.
Hear this rain . Crept and noise.
Tin sound of water drops gay steps.
Another moment , another moment , still only a moment and the moment
and suddenly ozyrnus , and this is years and years !
This has Ages. No one knows not already ,
nebulae in soul or perhaps Andromeda -
I'm in the robes of rain, transparent as glass,
come to the living and remember the dead .
I kiss all forests. Thank violinist .
It is well you played once my presence.
I am a tree , I snow I have everything that I love.
And maybe this is my supreme relativity of being .
