Посіяла людям
літа свої, літечка житом,
Прибрала планету,
послала стежкам споришу,
Навчила дітей,
як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко -
і тихо пішла за межу.
- Куди ж це ви, мамо?! -
сполохано кинулись діти.
- Куди ж ви, бабусю? -
онуки біжать до воріт.
Та я недалечко...
де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти...
А ви вже без мене ростіть.
- Та як же без вас ми?..
Та що ви намислили, мамо?
- А хто нас, бабусю,
У сон поведе у казках?
- А я вам лишаю
всі райдуги із журавлями
І срібло на травах,
і золото на колосках.
Не треба нам райдуг,
не треба нам срібла і злота,
Аби тільки ви
чекали на нас край воріт.
Та ми переробим
усю вашу вічну роботу, -
Лишайтесь, матусю.
Навіки лишайтесь. Не йдіть.
посеяла людям
лета свои , страдную рожью ,
Убрала планету ,
послала тропам спорыша ,
Научила детей ,
как на свете по совести жить ,
Вздохнула полегко -
и тихо пошла за границу.
- Куда же вы , мама ? -
испуганно бросились дети.
- Куда же вы , бабушка? -
внуки бегут к воротам .
И я недалеко ...
где солнце ложится отдохнуть.
Пора мне , дети ...
А вы уже без меня растите .
- Да как же без вас мы ? ..
И что вы задумали , мама?
- А кто нас , бабушка ,
В сон поведет в сказках ?
- А я вам оставляю
все радуги с журавлями
И серебро на травах ,
и золото на колосках .
Не надо нам радуг ,
не надо нам серебра и злата ,
Лишь бы вы
ждали нас у ворот .
И мы переделаем
всю вашу вечную работу , -
Оставайтесь , мамочка .
Навеки оставайтесь . Не идите .
