можливо, коли мені буде років тридцять,
я переїду в Чікаго.
і, пакуючи валізи,
я встигну попутньо крикнути на весь світ
"а ну його все до біса!".
і всьо - фініта ля комедія. завіса.
можливо, у тридцять років я забуду,
що таке "бути сімнадцятирічною" -
хотіти просто любити, не обов'язково до скону,
можливо, не дуже взаємно, і вже точно -
не на віки
вічні.
можливо, в тридцять років я вже матиму дитину, іпотеку, кредити.
можливо, я так і не вийду заміж.
можливо, я взагалі з собою покінчу.
і також, знаєте, факт, не позбавлений ймовірності,
що мене, наприклад, переїде потяг,
або зіб'є на пішохідній міцубіші.
можливо, я стрибну з моста у воду або перестану уві сні дихати.
можливо, я переріжу вени у теплій ванній або знов накидаюсь пігулками,
можливо, наважусь навіть на самоспалення або повішання.
повірте, я знаю чимало способів самогубства.
я багато про це читала, коли вчилась в десятому класі,
та й із власного досвіду немало про це знаю.
в дві тисячі сьомому мені було всього дев'ять,
але я чомусь і досі його пам'ятаю.
погодьтесь, колись ми всі помремо,
ніхто з нас не живиме вічно,
але, можливо, коли-небудь
в шкільній програмі вивчатимуть наші вірші.
можливо, знайдуться люди,
які в своїй пам'яті -
хоча б на трішечки -
нас
живими
залишать.
maybe when I'm thirty,
I will move to Chicago.
and, packing suitcases,
I will have time to shout to the whole world along the way
"well, it's all to hell!".
and all - finita la comedy. curtain.
maybe in thirty years i'll forget
what is "to be seventeen" -
just want to love, not necessarily to death,
perhaps not very mutually, and for sure -
not forever
eternal.
maybe in thirty years I will have a child, a mortgage, loans.
I may never get married.
maybe I'll commit suicide altogether.
and also, you know, the fact is not without probability,
that I, for example, will be crossed by a train,
or hit a pedestrian Mitsubishi.
maybe I'll jump off the bridge into the water or stop breathing in my sleep.
maybe I'll cut my veins in a warm bathroom or take pills again,
I may even dare to set myself on fire or hang myself.
believe me, I know many ways to commit suicide.
I read a lot about it when I was in tenth grade,
and I know a lot about it from my own experience.
at two thousand and seven I was only nine,
but for some reason I still remember him.
agree, someday we will all die,
none of us will live forever,
but maybe someday
our poems will be studied in the school curriculum.
there may be people
which in his memory -
at least a little -
us
alive
to leave.
