То вже вересневий вітер розтривожив верховіття,
Тихше став пташиний гомін, бо вже час сумних пісень,
Заручив нас серпень, мила, дав надію в цьому світі,
Та пішов у ніч і знидів, бо вже осінь вийшла в день.
Приспів:
Ми у човнику гойдались,
Мали обрій за прикрасу,
Та забули, що хвилини,
Це маленькі хвилі часу
Поки ми під зорепадом
У вінки сплітали руки
Хвилі винесли нас в море,
Море вічної розлуки.
Дві стежини з однієї розійшлися по край пруга,
А самотній срібний човник тоне в хмарах та імлі,
Хай щастить тобі в негоді, серце хай не крає туга,
Ми закрили очі в небі, а відкрили на землі.
Приспів
Then the September wind disturbed the upper reaches,
The noise of the birds became quieter, because it was time for sad songs,
Engaged us August, dear, gave hope in this world,
But he went into the night and went down, for autumn had already come into the day.
Chorus:
We were rocking in the shuttle,
Had a horizon for decoration,
But they forgot that minutes,
These are small waves of time
While we are under the starfall
Hands were intertwined in wreaths
The waves carried us into the sea,
The sea of eternal separation.
Two paths from one diverged on the edge of the rail,
And the lone silver shuttle sinks in the clouds and mist,
Good luck to you in bad weather, do not let your heart long for sorrow,
We closed our eyes in heaven and opened our eyes on earth.
Chorus
