називала рибою, не просила нічого взамін
тільки знати, що я десь є на оцьому світі
білому, наче сіль тропічних морів,
що в’їдається в шкіру
і жодною рідиною її не витравиш звідти
казала, що буде писати, не питала адреси, а втім
завжди присилала поштівку з якогось незвичного міста
де (на поштівці, тобто) руїни старих стін
чи страви місцевої кухні
і кілька слів:
що скоро повернеться, що вже видно світло
в кінці тунелю, і що це, безумовно, не поїзд
називала рибою
писала, що дуже хоче торкнутись рукою
я не заперечував я чекав я навчився плавати
я вивчив напам’ять усі прибережні води
я перестав виходити на берег,
щоб її не проґавити,
а вона - не приходила
я забув, як це – розмовляти, і як це – дихати,
врешті-решт я зробився рибою,
мовчазною і сильною
то якого такого милого
якого такого милого
вона повернулася
і з води мене вийняла?
called a fish, did not ask for anything in return
just to know that I am somewhere in this world
white as the salt of the tropical seas,
edible into the skin
and no liquid will erode it from there
said she would write, did not ask for an address, but still
always sent a postcard from some unusual city
where (on the postcard, that is) the ruins of old walls
or local cuisine
and a few words:
that will return soon, that the light is already visible
at the end of the tunnel, and that it's definitely not a train
called a fish
wrote that she really wants to touch her hand
I didn't mind I waited I learned to swim
I memorized all the coastal waters
I stopped going ashore,
so as not to miss it,
and she did not come
I forgot what it's like to talk and what it's like to breathe,
I eventually became a fish,
silent and strong
then what is so cute
which is so cute
she returned
and took me out of the water?
