Посіяла людям літа свої, літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу,
Навчила дітей, як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу.
- Куди ж це Ви, мамо?! - сполохано кинулись діти.
- Куди ж Ви, бабусю? - онуки біжать до воріт.
- Та я недалечко... де сонце лягає спочити.
Пора мені, дітки... А ви вже без мене ростіть.
- Та як же без Вас ми?... Та що ж ви намислили, мамо?
- А хто ж нас, бабусю, у сон поведе по казках?
- А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах, і золото на колосках.
- Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота,
Аби тільки Ви нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим усю Вашу вічну роботу, -
Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!
Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,
Махнула рукою - злетіли увись рушники.
— Лишайтесь щасливі... - і стала замисленим полем
На цілу планету, на всі покоління й віки.
People planted their summer, litechka rye,
Removed planet paths sent knotweed,
Taught children how the world conscience live,
Polehko sighed - and quietly went over the brink.
- Where is it you, Mom ?! - Spolohano rushed children.
- Where are you, Grandma? - Grandchildren run to the gate.
- And I'm not far ... where the sun lies down to rest.
It is time to me, kids ... And you are without me grow.
- And how can we without you? ... And what do you namyslyly, Mom?
- And who of us, grandmother of sleep will lead to fairy tales?
- I leave you all with Rainbow cranes,
Herbal and silver and gold on ears.
- We do not need the rainbow, we should not and silver PLN
If only you have always been waiting for an end to the gate.
And we are eternal overhauls all your work -
Lyshaytes, mother. Lyshaytes forever. Do not go!
She smiled, a beautiful gray and as fate,
Given up - soared upward towels.
- Lyshaytes happy ... - and became thoughtful field
On the whole planet, to all generations and ages.
