Срібне "кохаю" на вустах блукає,
Ночі Кривбаса стають дедалі довші.
Жовтень в позолоті усмішку шукає,
А я намагаюсь не забути твої очі.
Мідні привітання стають недоречні,
Я благаю в осені лише твоє кохання,
Навіть небо бачить всі ті безперечні
Мої почуття. Щирі, невгамовні, як саме бажання.
Відриваю по шматочкам пожовтіле листя,
Дощові простори тяжко усміхаються.
Оселившись на дорозі, обплетена намистом,
Все чекаю на цілунки губ твоїх що граються.
Вірю в Бога, щастя, і твоїм обіймам,
В осінь цю знаменну загублю свій розум п’яний.
Ми збудуємо разом той рай, повір нам,
Я цілую тебе міцно, і на вік твоя, коханий…
Серебряная "любовь" на рту блуждает,
Ночи Кривбас становятся длиннее.
Октябрь в позолотет улыбку в поисках,
И я стараюсь не забывать твои глаза.
Медные приветствия становятся неуместными,
Я умоляю осенью, только твоя любовь,
Даже небо видит все эти бесспорные
Мои чувства. Искренний, неустанный, как желание.
Разорвать куски пожелтевших листьев,
Дождливые пространства сильно улыбаются.
Поселился на дороге, сотканный с ожерельем,
Все ждет поцелуев твоих губ.
Я верю в Бога, счастье и твои объятия,
Осенью этот знаменательный потерял ваш разум пьян.
Мы построим этот рай вместе, поверьте нам,
Я твердо целую тебя, и твой возраст любил ...
