Пригадаєш ті волошки, наші квіти,
Що мені волосся пестив ніжно вітер,
Десь на обрій п’яну ніч тверезив ранок...
Все минуло, промайнуло, мов в тумані.
Все минуло, промайнуло, мов розлука,
З того часу, як сплелися наші руки.
Ти сподобав собі іншу, я не проти,
Тож навіщо на весілля мене просиш?
Я прийшла, мов не болить душа нітрошки,
А в дарунок принесла тобі волошки.
Срібний дзвін твоїх очей і чисті сльози,
А між нами заметілі і морози.
Йдеш, заплаканий, до шлюбу, віє вітер,
Він за мене тобі сльози витре.
І як будуть синьоокі в тебе діти,
Пригадаєш ті волошки, наші квіти.
Пригадаєш ті волошки, наші квіти,
Що мені волошки пестив ніжно вітер,
Десь на обрій п’яну ніч тверезив ранок...
Все минуло, промайнуло, мов в тумані.
Remember those cornflowers, our flowers,
That my hair was caressed gently by the wind,
Somewhere on the horizon a drunken night sobered up the morning ...
Everything passed, flashed like a fog.
Everything passed, flashed like a separation,
Ever since our hands intertwined.
You liked another, I do not mind,
So why are you asking me for a wedding?
I came as if my soul did not hurt at all,
And I brought you cornflowers as a gift.
The silver ringing of your eyes and pure tears,
And frosts between us and blizzards.
You go, weeping, to marriage, the wind blows,
He will wipe away your tears for me.
And how will you have blue-eyed children,
You will remember those cornflowers, our flowers.
Remember those cornflowers, our flowers,
That the cornflowers caressed my gentle wind,
Somewhere on the horizon a drunken night sobered up the morning ...
Everything passed, flashed like a fog.
