Текст песни Паша Галябарда - Свідомість

Проза - це наче шепіт нашої уяви, крик розуму чи навіть горлання нашого сумління. В творах, неважливо читаємо ми їх чи пишемо самі, ми знаходимо відраду, відволікаємось на них покидаючи думками реальний світ. Ми можемо перечитувати по сто разів один вислів якщо він нам сподобався, отримуючи від цього культурну насолоду записуючи його в себе в голові по декілька екземплярів в хвилину.
Нерозумію, як деякі люди живуть без поезії чи прози. Адже в них іноді ми можемо знайти відповіді на багато запитань які нам не дають спокою та порушують наш сон. Вірші ж, це наче короткометражна історія нашої уяви яка викарбувана на листі паперу. Будь-яка поезія ділиться на два типи, та що окриляє, і та, що забирає ці самі крила, вбиваючи подальші оптимістичні думки. Після прочитання творів з негативним характером, нам здається, що наче хтось заліз нам у душу і робить там шалений безлад. Розкидає по всюди наші мрії, спогади. І після цього нам надзвичайно важко зібратися, зібратися з тими почуттями які ми недавно відчули на собі, особливо якщо вони приємні. І щоб навести порядок в голові та в середині себе, нам потрібна чергова доза творчого кокаїну, літературного екстезі, в ролі якого виступає поезія. І вона в певній мірі являє собою прибиральницю яка задарма заново ставить все на свої місця, одночасно освіжаючи давно забуті почуття, змітаючи з них пил часу та змиваючи осад який утворився в наслідок чогось поганого.
Можливо хтось запитав мене "Навіщо писати твори, які пригнічують людський оптимізм та забирають сили для того щоб йти до поставленої мети?" Якщо розмірковувати розумом людини яка не пише віршів, то ми можемо зрозуміти що такі творіння малюють в уяві картину того, що може бути якщо вони зневіряться у своїх можливостях, показати те, що буде у їхньому маленькому світі далі. Це так звана терапія духовного стану, тест на міцність людської психіки та її можливостей.
Але щоб не допустити повного розвалу пам'яті та руйнування нашого мозку, є автори котрі пишуть вірші чи прозу які діють на нас з точністю до навпаки. Підносять бойовий дух та додають сил щоб дійти до кінця і щоб відчути як рветься фінішна стрічка. Ці твори наче абсорбуючі речовини, які вбирають в себе все те, що виїдає нас із середини та знищує нашу віру. Як тільки ми дочитуємо їх до кінця, розуміємо, що життя хоча і одне але прекрасне, що в ньому дев'яносто відсотків позитиву і десять негативу. Що тільки завдяки йому, ми можемо відчути найкраще що тільки може бути у світі. Обійми, поцілунки, турботу близьких та найпрекрасніше - КОХАННЯ.

© Паша Галябарда
Муз.супровід: Холодне Сонце - коли твоя мрія вмирає

Проза - это как шепот нашего воображения, крик ума или даже горлання совести. В произведениях, неважно читаем мы их или пишем сами, мы находим утешение, отвлекаемся на них покидая мыслями реальный мир. Мы можем перечитывать по сто раз одно высказывание если он нам понравился, получая от этого культурную наслаждение записывая его в себя в голове по несколько экземпляров в минуту.
Не понимаю, как некоторые люди живут без поэзии или прозы. Ведь в них иногда мы можем найти ответы на многие вопросы которые нам не дают покоя и нарушают наш сон. Стихи же, это как короткометражная история нашего воображения которая отчеканена на листе бумаги. Любая поэзия делится на два типа, и что окрыляет, и та, что забирает эти самые крылья, убивая дальнейшие оптимистические мысли. После прочтения произведений с негативным характером, нам кажется, что будто кто-то залез нам в душу и делает там неистовый беспорядок. Разбрасывает по всюду наши мечты, воспоминания. И после этого нам очень трудно собраться собраться с теми чувствами которые мы недавно ощутили на себе, особенно если они приятные. И чтобы навести порядок в голове и внутри себя, нам нужна очередная доза творческого кокаина, литературного экстези, в роли которого выступает поэзия. И она в определенной степени представляет собой уборщицу которая даром заново ставит все на свои места, одновременно освежая давно забытые чувства, сметая с них пыль времени и смывая осадок образовавшийся в результате чего плохого.
Возможно кто-то спросил меня "Зачем писать произведения, которые подавляют человеческий оптимизм и забирают силы для того чтобы идти к поставленной цели?" Если рассуждать разумом человека, который не пишет стихов, то мы можем понять что такие творения рисуют в воображении картину того, что может быть если они утратят веру в своих возможностях, показать то, что будет в их мирке дальше. Это так называемая терапия духовного состояния, тест на прочность человеческой психики и ее возможностей.
Но чтобы не допустить полного развала памяти и разрушения нашего мозга, является авторы которые пишут стихи или прозу которые действуют на нас с точностью до наоборот. Преподносят боевой дух и придают сил чтобы дойти до конца и чтобы испытать как рвется финишная лента. Эти произведения как абсорбирующие вещества, которые впитывают в себя все то, что выедает нас с середины и уничтожает нашу веру. Как только мы дочитываю их до конца, понимаем, что жизнь хотя и одно но прекрасное, что в нем девяносто процентов позитива и десять негатива. Что только благодаря ему, мы можем почувствовать лучшее что только может быть в мире. Объятия, поцелуи, заботу близких и прекрасное - ЛЮБОВЬ.

© Паша Галябарда
Муз.супровид: Холодное Солнце - когда твоя мечта умирает