Розпрощався стрілець із своєю ріднею,
Від"їжджає в далеку дорогу.
За свій рідний край, за козацький звичай
йдемо в бій перемогу.
А вітер колише молоду ліщину,
молодий дуб додолу схилився
Лиш трава шелестить, вбитий стрілець лежить,
Над ним коник його зажурився.
– Ой коню ж, мій коню, не стій наді мною,
я тим часом полежу прикритий
Біжи, коню мій, скажи неньці моїй,
Що я лежу у степу забитий.
Най батько і мати, і ріднії сестри,
Нехай вони за мною не плачуть,
Я в степу лежу за ріднею тужу,
Чорний крук наді мною закряче.
Стрілецькая слава не вмре, не загине,
Будуть про неї внуки співати,
Що були козаки, та й за волю лягли,
Тепер можемо тільки згадати...
Распрощался стрелок со своей родней,
От "въезжает в дальний путь.
За свой родной край, за казацкий обычай
идем в бой победу.
А ветер колышет молодую орешник,
молодой дуб вниз склонился
Только трава шелестит, убит стрелок лежит,
Над ним конек его приуныл.
- Ой коню же, мой конь, не стой надо мной,
я пока полежу прикрыт
Беги, конь мой, скажи мамочке моей,
Что я лежу в степи забит.
Пусть отец и мать, и риднии сестры,
Пусть они за мной не плачут,
Я в степи лежу за родней тоскую,
Черный ворон надо мной прокрячет.
Стрилецькая слава не умрет, не погибнет,
Будут о ней внуки петь,
Которые были казаки, и за свободу легли,
Теперь можем только вспомнить ...
