Я танцюю, - говорить вона, - доки падає сніг.
Доки танцюю, доти тримаюсь усіх.
Доти небом нічним перекочується луна.
Доки вистачить снігу, я танцюю, - говорить вона.
А сніг говорить:
доки вона танцює, я буду іти,
торкатимусь обережно пташиних крил,
падатиму їй під ноги із засніженої висоти,
лишатимусь поруч, доки вистачить сил.
І заважає летіти птахам, і заважає текти ріці.
Торкається її ліктів, лишає синці.
І тепер кожне слово її – перець на язиці.
Найгірше позаду. Найголовніше в кінці.
І коли приходить зима, заживають ґрунти,
Небо стає сухим, ніби гортань,
торкайся поверхні світу, торкайся його висоти,
огортай його хворе горло найніжнішим із огортань.
Я танцую, - говорит она, - снег падает.
Во время танца я все держу.
Луна свернута до ночи.
Пока снега достаточно, я танцую », - говорит она.
И снег говорит:
Пока она танцует, я пойду,
Осторожно прикоснитесь к крыльям птицы,
упадет под ее ногами с поставленной снежной высоты,
Я останусь поблизости, пока сила не будет достаточно.
И это предотвращает полеты птиц и предотвращает реку.
Прикасается к ее локти, оставляет синяки.
А теперь каждое слово - перец на языке.
Худшее позади. Самая важная вещь в конце.
И когда наступает зима, заживают почвы,
Небо становится сухим, как будто гортань,
коснуться поверхности мира, коснуться его высоты,
Из -за боли в горле самым нежным.
