Рідна мати моя, ти ночей недоспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю -
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю -
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
My dear mother, you did not sleep at night
And she led me into the fields near the village,
And in the far way you saw me off at dawn,
And the embroidered towel happily gave,
And in the far way you saw me off at dawn,
And the towel embroidered for happiness, fortunately gave.
Let the dewy path blossom on it,
And green meadows, and nightingale groves,
And your unfailing motherly affectionate smile,
And your sad eyes are good.
And your unfailing motherly affectionate smile,
And your sad blue eyes are sad.
I'll take that towel, lay it down like fate,
In the quiet rustle of grass, in the twittering of oaks.
And on that towel everything familiar to pain will come to life -
And childhood, and separation, and true love.
And on that towel everything familiar to pain will come to life -
And childhood, and separation, and your motherly love.
