Чуєш, ти чекай мене, над усе чекай
Коли смуток огорне, жовтий дощ стіка
І в спекотну каламуть, в заметіль, у сніг
Коли інших вже не ждуть, вже й забувши їх.
І коли листів нема із далечини... інших вже не ждуть дарма — стомлені вони.
Повернуся, тільки жди
І не зич добра тим, хто каже далі йди і забудь... пора.
Хай повірять мати й син, що нема мене
Друзі втішаться отим "було і промине",
Сядуть в коло при вогні і ковтнуть вина. На помин душі
Та ні. Ти чекай одна.
Ти чеканням повернеш із смертельних лав
"Поталанило, еге ж?" - скаже, хто не ждав.
Не дано збагнути їм в літо вогняне
Як чеканням ти своїм вберегла мене.
Як вцілів я? Вижив як?
Знаємо без слів.
Просто ти чекала так, як ніхто не вмів.
Слышишь, ты жди меня, больше всего жди
Когда грусть окутает, желтый дождь стика
И в жаркую муть, в метель, в снег
Когда другие уже не ждут, уже и забыв их.
И когда письма нет с далека ... других уже не ждут напрасно - утомленные они.
Вернусь, только жди
И не зич блага говорят дальше иди и забудь ... пора.
Пусть поверят мать и сын, что нет меня
Друзья порадуются этим "было и пройдет»,
Сядут в круг при огне и глотнут вина. На помин души
Та нет. Ты жди одна.
Ты ожиданием вернешь с смертельных рядов
"Повезло, да?" - скажет, кто не ждал.
Не дано понять им в лето огненное
Как ожиданием ты своим уберегла меня.
Как уцелел я? Выжил как?
Знаем без слов.
Просто ты ждала так, как никто не умел.
