" Меланхолія "
Віск тріскав на пальцях, мов лід під ногами,
меланхолія буднів рутинно тягнула на дно.
На екваторі осені за́вжди болить до нестями
недоказане «Так», недочуте «Не йди» крізь вікно.
А хмари, як завше, над містом згортались в петлю,
птахи відлітали і не повертались більше.
І коли в голові лунає холодний блюз,
уламки свідомості за́вжди болять ще гірше.
Хтось хукав на скло і малював серця,
хтось заливав у горлянку пекучий нектар,
а осені варто кинути лиш камінця,
щоб почати війну. Щоб кожен відчув її жар!
І спілкуючись з будь-ким, навіть з далекий країн,
у мережі́ менше болить ні на грам,
бо кожного разу, як гасне комп’ютерний скрін,
ти залишаєшся… ти залишаєшся
сам
_____________________________________________
[justforyoursoul|© Підфігурка…]
"Melancholy"
The wax cracked on his toes like ice underfoot,
the melancholy of everyday life routinely dragged to the bottom.
At the equator, autumn always hurts
unproven "Yes", unheard "Don't go" through the window.
And the clouds, as usual, rolled over the city in a loop,
the birds flew away and never returned.
And when the cold blues sounds in your head,
fragments of consciousness always hurt even worse.
Someone was pounding on the glass and drawing hearts,
someone poured burning nectar down his throat,
and in the autumn it is necessary to throw only a stone,
to start a war. Let everyone feel her heat!
And communicating with anyone, even from distant lands,
in the network it hurts less per gram,
because every time the computer screen goes blank,
you stay… you stay
himself
___________________________________________
[justforyoursoul | © Subfigure…]
