Текст песни Пошепки - Кафешка

Наша кафешка на розі давно пуста і закрита,
Отак буває ненароком: зима серед літа,
Снігом залиє вулиці, сховавши від бруду
І ти забудеш, забудеш, забудеш, забудеш.
Твої улюблені квіти під снігом зів'януть
I вже, напевно, не працює старенька кав'ярня.
Як ми зустрілись вперше, ти вже не згадаєш
І ти зникаєш, зникаєш, зникаєш, зникаєш.

Цей вальс танцюють двоє, мене тут бракує
І я до когось говорю, але мене не чують.
Слова такі солодкі: обіцянки і мрії,
Та після цього я нікому тепер не повірю.
Тут дим втікає під стелю, а попіл на землю,
Твої малюнки пастеллю - мої мрії про тебе.
Попіл минулого літа розлетиться під вітром
І я не знаю в цьому світі, де себе подіти.

В грудях пече і ліки мене не врятують.
Як я залишусь сам, ти, на жаль, не відчуєш.
Словами не сказати і немає причини
І не дізнатись, хто залишиться у всьому винен.
Нам не буває легко, всі міражі зникають
І найдорожчі квіти під сонцем зів'януть.
Холодні зими гріють своїми кострами,
Щоб зберегти в чужих серцях заблукавшe кохання.,

Я шукаю лице серед тисяч прохожих,
Надворі йдуть дощі тут паршива погода.
Я відсилаю листи в камін без адресата,
А телефоном я не знаю, що тобі сказати.
Просто загублю ключі, не повернусь додому.
І хай везе у невідомість випадковий поїзд
Туди де сніг весною, а влітку відлига,
В єдине місце, де я справді залишусь щасливим.

Наша кафешка на углу давно пустая и закрыта,
Так бывает случайно: зима среди лета,
Снегом зальет улицы, спрятав от грязи
И ты забудешь, забудешь, забудешь, забудешь.
Твои любимые цветы под снегом завянут
I уже, наверное, не работает старушка кафе.
Как мы встретились впервые, ты уже не вспомнишь
И ты исчезаешь, исчезаешь, исчезаешь, исчезаешь.

Этот вальс танцуют двое, меня здесь не хватает
И я к кому-то говорю, но меня не слышат.
Слова такие сладкие: обещания и мечты,
И после этого я никому теперь не поверю.
Здесь дым убегает под потолок, а пепел на землю,
Твои рисунки пастелью - мои мечты о тебе.
Пепел прошлым летом разлетится на ветру
И я не знаю в этом мире, куда себя деть.

В груди жжет и лекарства меня не спасут.
Как я останусь сам, ты, к сожалению, не почувствуешь.
Словами не сказать и нет причины
И не узнать, кто останется во всем виноват.
Нам не бывает легко, все миражи исчезают
И самые дорогие цветы под солнцем завянут.
Холодные зимы греют своими кострами,
Чтобы сохранить в чужих сердцах заблукавшe любви.,

Я ищу лицо среди тысяч прохожих,
На улице идут дожди здесь паршивая погода.
Я отсылаю письма в камин без адресата,
А по телефону я не знаю, что тебе сказать.
Просто потеряю ключе, не вернусь домой.
И пусть везет в неизвестность случайный поезд
Туда где снег весной, а летом оттепель,
В единственное место, где я действительно останусь счастливым.