Де ранок блукає сонно,
Де місто прошите вітрами,
Зійдуться серця незнайомі,
Щоб потім сплестись думками.
І посеред шумного руху,
В буденності сірій ваті,
Де ніч в двері стукає глухо,
Хтось схоче когось обійняти.
У поспіху поміж людей,
Чужих і водночас рідних,
Так хочеться знати те,
Що ти так комусь потрібен.
Із заходом сонця в тиші,
Десь у теплі домашнім,
Де хтось комусь стане ближчим,
Де хтось комусь буде кращим.
Років шелест не спинити,
Думок рій не розігнати:
Хтось встиг всі мости спалити,
Хтось заново збудувати.
Спинитись все не зуміє
І час все ж не стишить ходу.
Вогонь у серцях зігріє,
Яка б не була погода,
Яка б не стояла пора:
Осінь, четвер, по обіді,
Нас зачекають там,
Де ми найбільш потрібні,
Де за вікном тумани,
Вітер гуде пропащий,
Нас обіймуть думками
Ті, котрих звем «найкращі».
Скажи все, що відчуваєш,
В душі почуття незгасні,
Якщо ваш вогонь палає,
То що треба ще для щастя?
Где утро блуждается сонно,
Пожалуйста, город, где ветер
Сердечные незнакомцы собираются вместе,
Чтобы тогда Сплистени мысли.
И середина шумного трафика,
В повседневной серой шерсти,
Где ночь стуча на дверь приглушенной,
Кто-то готов охватить кого-то.
В спешке среди людей
Посторонние в то время как родственники
Так что вы хотите знать, что
Что тебе так нужен кто-то.
Закат в тишине,
Где-то в теплом доме,
Где кто-то, кого кто-то ближе,
Где кто-то лучше.
Годы шурса не могут быть остановлены,
Мысли рой не рассеяны:
Кто-то сожгли все мосты,
Некоторые повторные построенные.
Отдыхая его терпит неудачу
И время не буше.
Огонь в сердцах тепло,
В любую погоду,
Все, что было время:
Осень, четверг днем,
Мы ждем там,
Где мы больше всего нужны
Где оконные туманы
Ветер гудит ушел,
Мы обнимаем идеи
Те, кто называют «лучшим».
Скажи, что вы чувствуете
В его сердечном смысле неуклюжемый смысл,
Если ваш огонь горит
Так что должны быть счастливы?
