«Ти завжди тримав при собі свою втому.
Давай, зупиняйся і засинай».
Вночі він виходив на берег з дому,
й дивився, як ніч пливе на Синай.
Прострочений паспорт без фотографії.
Іранські візи, мальтійські хрести.
І небо рухалось звідкись з Аравії
через затоку на блок-пости.
І теж дивилось на нього мабуть,
перетікаючи між споруд.
Він знав, що тут його точно не знайдуть.
Де завгодно, лише не тут.
Можуть винюхувати в повітрі
мову, дихання і сліди.
Але всі вони виморочені і нехитрі,
щоби прийти за ним сюди.
Він буде вирощувати терпіння
і прикладати собі до ран.
Буде збирати на пляжах каміння
і викидати його в океан.
Буде згадувати все, що втратив,
і забувати усе, що вмів.
Буде рибалкам давати поради,
щоранку чіпляючись до їх човнів.
Любов формує маршрути наші.
Господь стоїть із нами на пляжі.
Стоїть між сухих, як пісок, арабів.
Виловлює з хвиль дітей і крабів.
"You always kept your fatigue to yourself.
Come on, stop and fall asleep. "
At night he went ashore from the house,
and he watched as the night came upon Sinai.
Expired passport without a photo.
Iranian visas, Maltese crosses.
And the sky was moving from somewhere in Arabia
across the bay to the checkpoints.
And also looked at him, apparently,
flowing between buildings.
He knew he would not be found here.
Anywhere, but not here.
Can sniff in the air
tongue, breath and footprints.
But they are all clumsy and simple,
to come here for him.
He will cultivate patience
and apply to wounds.
Will collect stones on the beaches
and throw it into the ocean.
Will remember everything he lost,
and forget everything he could.
Will give advice to fishermen,
clinging to their boats every morning.
Love shapes our routes.
The Lord is standing with us on the beach.
Stands between dry as sand, the Arabs.
Catches children and crabs from the waves.
