Шепотіла казку нам в дитинстві мати,
Як садив дубочка батько біля хати,
Як вона плекала теплою сльозою,
І як ріс дубочок з кожною весною.
Як, було, жахалась мати серед ночі,
Як вона до ранку не змикала очі.
Сяде край віконця, вигляда та слуха,
Бо, здається, батько в шибочку постука.
Там, десь за Сибіром, кажуть, сходе сонце...
А за сонцем вітер несе хмару сіру
Листячко із дуба стукає в віконце,
Тільки один батько не верта з Сибіру.
Ой, дубе, мій дубе, дубе мій, дубочку,
Одягну на тебе батькову сорочку,
Ту, що вишивала моя рідна мати,
Ту, що не прийшлося батькові вдягати.
Хай сяйне до мами у пригаслі очі
Батькова сорочка крізь зимові ночі,
Тож прийми від мене вишиту сорочку,
Нагадай нам батька, дубе мій, дубочку.
Our mother whispered a fairy tale to us as a child,
As my father planted a stick near the house,
As she cherished a warm tear,
And how the stick grew with each spring.
How terrified my mother was in the middle of the night,
As she did not close her eyes until morning.
The edge of the window will sit, look and hear,
Because, it seems, the father knocks on the door.
There, somewhere beyond Siberia, they say, the sun rises ...
And behind the sun the wind carries a gray cloud
An oak leaf knocks on the window,
Only one father does not return from Siberia.
Oh, oak, my oak, my oak, stick,
I'll put my father's shirt on you,
The one my mother embroidered,
The one that my father didn't have to wear.
Let it shine in my mother's dimmed eyes
Father's shirt through the winter nights,
So take the embroidered shirt from me,
Remind us of my father, my oak, stick.
