Трохи щастя у стилі "остання осінь",
жалюгідні вітри, окупанти жовтого листя,
і все те, що, здається, не мало значення досі,
затуманює розум, куйовдить стріху волосся.
Аж тепер розумієш, життя - то лиш там, де вдома,
кілометри - не відстань, а час - доволі смішний,
електричка, думки, і дорога, що ще не відома,
мегабайти натхнення і справжня блаженна втома.
Відлітати щоразу, топтати нові кордони,
тріпотіти відлунням до болю знайомих нот.
світ ділити хіба на тенори і баритони,
а рядками вбивати й без того бідний блокнот.
A little happiness in the style of "last fall",
pathetic winds, invaders of yellow leaves,
and all that doesn't seem to matter so far,
darkens the mind, curls the eaves of hair.
Now you understand, life is only where you are at home,
kilometers are not distance, but time is quite ridiculous,
train, thoughts, and road not yet known,
megabytes of inspiration and true blissful fatigue.
Fly away every time, stamp new borders,
tremble with the pain of familiar notes.
divide the world into tenors and baritones,
and kill the already poor notepad by rows.
