Ніхто не згадає смертельно самотніх,
Жорстоко розбитих безсиллям об сміх,
Що впали на днище гіркої безодні,
І вічність вплели в найболючіший гріх.
Не буде ні квітки на темних могилах,
Де час пророкує лавину журби,
Тут янголи плачуть, ламаючи крила,
Повільно холонуть сторічні дуби.
Відречені смертю, з клеймом самовбивці,
Скаліченим тілом у ямі-труні,
Їх душі літають в загубленій висі,
Посмертно забуті, посмертно сумні.
Nіhto not zgadaє fatally samotnіh ,
Zhorstoko rozbitih bezsillyam about smіh ,
Scho fell on the bottom gіrkoї bezodnі ,
And Eternity woven into naybolyuchіshy grіh .
Not bude ni kvіtki on dark graves,
De hour prorokuє avalanche Zhurbey ,
Here Yangola cry lamayuchi Brits
Povіlno holonut storіchnі Dubi .
Vіdrechenі death , s branded samovbivtsі ,
Skalіchenim tіlom in yamі - trunі ,
Їh dushі lіtayut in zagublenіy visі ,
Posthumously zabutі posthumously sumnі .
