Щастя – ознака підшкірного смутку лише.
Сиджу на подвір’ях, слухаю душу через навушники.
Задумливо-тихо, незрушено
Вимріюю сукню, що на тобі.
Так це чи ні –
У цій надміру осінній стрільбі
Єдність – єдина мішень,
І важливі лише твої руки.
І тонни розлуки, висипані на рану
Роблять лише сильнішим, бо знаю
Що ти моя вічність
(І чую, як дощ з-під ребра періщить).
І все, що до нас видихали:
Напоями із бокалів,
Словами, що не співпали,
Тумбочками, що зламались,
Ми видихнемо так само
(Хоч спогадів завжди мало).
На фоні життя нерівностей
Ці прерії – майже час,
Що сипле з артерій світло,
Виносить на ношах вітер
І в бажанні себе подіти
Створює кращих нас.
Счастье - признак подкожного грусти только.
Сижу во дворах, слушаю душу через наушники.
Задумчиво-тихо, незрушено
Вимриюю платье, на тебе.
Так это или нет -
В этой излишне осенний стрельбе
Единство - единственная мишень,
И важны лишь твои руки.
И тонны разлуки, высыпанные на рану
Делают только сильнее, потому что знаю
Что ты моя вечность
(И слышу, как дождь из-под ребра хлещет).
И все, что к нам выдыхали:
Напитками с бокалов,
Словам, не совпали,
Тумбочками, что сломались,
Мы выдохнем так же
(Хотя воспоминаний всегда мало).
На фоне жизни неровностей
Эти прерии - почти время,
Что сыплет из артерий свет,
Выносит на носилках ветер
И в желании себя деть
Создает лучших нас.
