ми цілу вічність не поруч
і ніби міцно тримаємось за поручні
щоб не упасти долілиць у прірву
нерозгаданих і трохи хворобливих снів
нещодавно у тебе появились відкриті рани на вилицях
які не хочуть при жодних обставинах гоїтись
навіть якщо прикладати товсті клапті подорожнику
навіть якщо купатись у прозорих гірських річках
навіть якщо цілувати довго і пристрасно
але ти все одно продовжуєш вивертати своє тіло
навиворіт шукаючи там затонулі кораблі і потяги
що вічно запізнюються
у кожному із нас хтось загинув
хтось пропав безвісти
ти стоїш із самотністю біля вікна
і незграбно заломлюєш пальцями срібний промінь місяця
що лоскоче тобі лице так ніби небо порвалося і
повільно витікає крізь розбухлі зіниці
і враз ти різко провалюєшся у ту бездонну пустку
і не можеш ніяк намацати твердого дна
ну що ж продовжуй збирати у жменю каштани у парках
запам'ятовувати камінці на довжелезних берегах
а потім згадувати і перелічувати їх у пам'яті
ось так творяться просторові ландшафти і цілі сюжети
ненароком заплітається пожовкле і щойно опале листя
у твоє волосся мов якір що заповзає у густі морські водорості
які живуть на долонях моїх
але ти вправно струшуєш їх ніби й нічого не було
а потім воно собі перегниє
і прийде нова весна у наші легені
приходь і ти
тільки не запізнюйся
мы целую вечность не рядом
и как бы крепко держимся за поручни
чтобы не упасть вниз в пропасть
неразгаданных и немного болезненных снов
недавно у тебя появились открытые раны на скулах
которые не хотят ни при каких обстоятельствах заживать
даже если прикладывать толстые куски подорожника
даже если купаться в прозрачных горных реках
даже если целовать долго и страстно
но ты все равно продолжаешь выворачивать свое тело
наизнанку ища там затонувшие корабли и поезда
вечно опаздывают
в каждом из нас кто-то погиб
кто пропал без вести
ты стоишь с одиночеством у окна
и неуклюже преломляешь пальцами серебряный луч месяца
что щекочет тебе лицо как будто небо порвалось и
медленно утекает сквозь разбухшие зрачки
и вдруг ты резко проваливаешься в ту бездонную пустоту
и не можешь никак нащупать твердого дна
ну что же продолжай собирать в кулак каштаны в парках
запоминать камни на длинных берегах
а потом вспоминать и перечислять их в памяти
вот так возникают пространственные ландшафты и целые сюжеты
ненароком заплетается пожелтевшие и только опавшие листья
в твои волосы как якорь что заползает в густые морские водоросли
живущих на руках моих
но ты ловко стряхивает их будто и ничего не было
а потом оно себе перегниет
и придет новая весна в наши легкие
приходи и ты
только не опаздывай
