Текст песни Ромс - Останнiй подарунок

Не забувай того, що було
нехай навіть, вік мене.
Як можеш ти залишити, те
що було між нами.
Згадуй хоч іноді, цій долі
злій на зло.
Якщо писатимеш листа,
розкажи між рядками.
Як згадуєш про мене, як
торкаєшся губами.
До моїх щік неголених, що
найменше тиждень.
Пробач, що був сліпим.
Пробач, що йшов я за
плітками.
За злими тими язиками,
що привели до тиші.
Іншим разом уже
заражений сказом.
Навіки виснажений
екстазом.
Який ковтав раз за
разом..
Отруєний газом.
Із невеликим сарказмом.
Сприймаю чергову
поразку, як дитячу
доказку...
Та тільки не сьогодні, ти
чудово виглядаєш.
Та у твоїй весільній сукні є
маленька підказка.
Що ти виходиш заміж
зараз, що виходу немаєш.
Та поки час ще є. Є...
Білих лілій цвіт, декілька
божевільних літ.
У пам'яті глибокий слід,
майбутнє знаю наперід
Непередбачуваний світ,
дітей щасливих та серід.
Від дверей до воріт.
На перегін, переліт.
Дорога зі школи додому.
Почуття розмова, про
кохання сильне наше.
Згадую знову і знову.
Лілії в руках я несу
невипадково.
Улюблене твоє, те диво
біло-кольорове.
Це мій останній
подарунок, на весілля на
твоє.
Нехай в серці у твоїм, він
топить кригу.
Тебе я втратив назавжди,
остання літня ніч мине.
А завтра, осінь заплете
нову інтригу.
Я пам'ятаю, ще учора коси
заплітав твої.
Поцілунки та слів,
безмежні коридори.
У під'їзді на гітарі,
перебори та бої.
Пісні мої, лише для тебе
для одної.
Що зі мною не зрозумію,
не збагну.
Та квітку білу ту, я уві сні
побачив.
Кортеж весільний, так
швидко тане вдалину.
Ти посміхаєшся, та знаю я
в душі ти плачеш.
Я шукав в лісах, я шукав в
річках.
Білі лілії в руках, сльози
на очах.
З берега в небо зірвався
білий птах.
Це мабудь знак, що
відлітаєш ти надовго.
Все скінчилося, і ні до
чого тут розмови.
Відчуття різкого болю,
зради та втому.
Через годину, другу.
Я понесу до твого двору.
Твої улюблені ті квіти,
королеви флори.
Візьми до рук своїх
гарячих, те дике біле
диво, наче злива.
Хай мене топить твій
теплий погляд.
Так хочу вночi вкрасти,
твої чорні очі.
Так просто красти, я не
питатиму ти хочеш.
Усі знайомі, всі гості й
подружки твої, як хижаки.
Мою фігуру очами
сверлять, трепає нерви
стервам.
Краса із лілій на столі, я їх
приніс тобі.
І не даремно...
Це мій останній
подарунок, на весілля на
твоє.
Нехай в серці у твоїм, він
топить кригу.
Тебе я втратив назавжди,
остання літня ніч мине.
А завтра, осінь заплете
нову інтригу.
А завтра, осінь заплете...
А завтра, осінь заплете...
А завтра, осінь заплете
нову інтригу.
А завтра, осінь заплете...
А завтра, осінь заплете...
А завтра, осінь заплете
нову інтригу.

Не забувай того, що було
нехай навіть, вік мене.
Як можеш ти залишити, те
що було між нами.
Згадуй хоч іноді, цій долі
злій на зло.
Якщо писатимеш листа,
розкажи між рядками.
Як згадуєш про мене, як
торкаєшся губами.
До моїх щік неголених, що
найменше тиждень.
Пробач, що був сліпим.
Пробач, що йшов я за
плітками.
За злими тими язиками,
що привели до тиші.
Іншим разом уже
заражений сказом.
Навіки виснажений
екстазом.
Який ковтав раз за
вместе..
Отруєний газом.
Із невеликим сарказмом.
Сприймаю чергову
поразку, як дитячу
доказку...
Та тільки не сьогодні, ти
прекрасно выглядишь.
Та у твоїй весільній сукні є
маленька підказка.
Що ти виходиш заміж
зараз, що виходу немаєш.
Та поки час ще є. ЯВЛЯЕТСЯ...
Білих лілій цвіт, декілька
божевільних літ.
У пам'яті глибокий слід,
майбутнє знаю наперід
Непередбачуваний світ,
дітей щасливих та серід.
Від дверей до воріт.
На перегін, переліт.
Дорога зі школи додому.
Почуття розмова, про
кохання сильне наше.
Згадую знову і знову.
Лілії в руках я несу
невипадково.
Улюблене твоє, те диво
біло-кольорове.
Це мій останній
подарунок, на весілля на
ваш.
Нехай в серці у твоїм, він
топить кригу.
Тебе я втратив назавжди,
остання літня ніч мине.
А завтра, осінь заплете
нову інтригу.
Я пам'ятаю, ще учора коси
заплітав твої.
Поцілунки та слів,
безмежні коридори.
У під'їзді на гітарі,
перебори та бої.
Пісні мої, лише для тебе
для одної.
Що зі мною не зрозумію,
не збагну.
Та квітку білу ту, я уві сні
пила.
Кортеж весільний, так
швидко тане вдалину.
Ти посміхаєшся, та знаю я
в душі ти плачеш.
Я шукав в лісах, я шукав в
річках.
Білі лілії в руках, сльози
на виду.
З берега в небо зірвався
білий птах.
Це мабудь знак, що
відлітаєш ти надовго.
Все скінчилося, і ні до
чого тут розмови.
Відчуття різкого болю,
зради та втому.
Через годину, другу.
Я понесу до твого двору.
Твої улюблені ті квіти,
королеви флори.
Візьми до рук своїх
гарячих, те дике біле
диво, наче злива.
Хай мене топить твій
теплий погляд.
Так хочу вночi вкрасти,
твої чорні очі.
Так просто красти, я не
питатиму ти хочеш.
Усі знайомі, всі гості й
подружки твої, як хижаки.
Мою фігуру очами
сверлять, трепає нерви
стервам.
Краса із лілій на столі, я їх
приніс тобі.
І не даремно...
Це мій останній
подарунок, на весілля на
ваш.
Нехай в серці у твоїм, він
топить кригу.
Тебе я втратив назавжди,
остання літня ніч мине.
А завтра, осінь заплете
нову інтригу.
А завтра, осінь заплете...
А завтра, осінь заплете...
А завтра, осінь заплете
нову інтригу.
А завтра, осінь заплете...
А завтра, осінь заплете...
А завтра, осінь заплете
нову інтригу.