називала рибою, не просила нічого взамін
тільки знати, що я десь є на оцьому світі
білому, наче сіль тропічних морів,
яка в’їдається в шкіру
і жодною рідиною її не витравиш звідти
казала, що буде писати, не питала адреси, а втім
завжди присилала поштівку з якогось незвичного
міста
де (на поштівці, тобто) руїни старих стін
чи страви місцевої кухні
і кілька слів:
що скоро повернеться, що вже видно світло
в кінці тунелю, і що це, безумовно, не поїзд
називала рибою
писала, що дуже хоче торкнутись рукою
я не заперечував я чекав я навчився плавати
я вивчив напам’ять усі прибережні води
я перестав виходити на берег,
що її не проґавити,
а вона – не приходила
я забув, як це – розмовляти, і як це – дихати,
врешті-решт я зробився рибою,
мовчазною і сильною
то якого такого милого
якого такого милого
вона повернулася
і з води мене вийняла?
called fish did not ask anything in return
just know that I have somewhere in the world before this
white like salt tropical seas
which v'yidayetsya the skin
and any liquid it is not there vytravysh
said that to write, did not ask addresses, and indeed
always sent by postcards from some unusual
town
where (on the postcard, that is) the ruins of the old walls
or local cuisine
and a few words:
soon return, already visible light
at the end of the tunnel, and it's certainly not the train
called fish
wrote that really wants to touch his hand
I do not deny I was waiting, I learned to swim
I learned by heart all coastal waters
I no longer go to the bank,
that he can not miss,
and she - did not come
I forgot what it is - talk, and how - to breathe,
eventually I became a fish,
silent and strong
it is such a nice
this is nice
she returned
and I took out of the water?
