Далі від променів вправно отруєних
Тіло відчує фінал неминуємий
Будеш шукати схованки темної
І віддалятися радісно, впевнено.
На роздоріжжі шляхи розлітаються
Ті, хто пішли по ним, не повертаються.
Перед тобою всі двері заковані
І твої мрії навіки поховані.
Довго ходитимеш тими тунелями
Поміж каміння летіть попід стелями
Вихід не знайдеш, попіл не викинеш
Тягнеш до верху все зло та не витягнеш.
Міфи банальні загублені роками
Нитка розрізана тиша за кроками.
Холод зігріє пустими краплинами
Тебе вже несправжнього навіть без імені.
Тільки в лабіринті ти не знайдеш світла
Не побачиш сонце, не відчуєш знак
Ти блукаєш в стінах, але не єдиний
Затискаєш серце в кам’яний кулак.
Далее от лучей умело отравленных
Тело почувствует финал неминуемий
Будешь искать убежища темной
И удаляться радостно, уверенно.
На распутье пути разлетаются
Те, кто пошли по ним, не возвращаются.
Перед тобой все двери закованные
И твои мечты навеки похоронены.
Долго ходить теми тоннелями
Между камни летите под потолками
Выход не найдешь, пепел не выкинешь
Тянешь вверх все зло и не вытянешь.
Мифы банальные потерянные годы
Нить разрезана тишина за шагами.
Холод согреет пустыми каплями
Тебя уже ненастоящего даже без имени.
Только в лабиринте ты не найдешь света
Не увидишь солнце, не ощутишь знак
Ты бродишь в стенах, но не единственный
Зажимаешь сердце каменный кулак.
